Заявление суд 53 гпк

Хозяйственный процессуальный кодекс Украины
Статья 53. Участие в судебном процессе органов и лиц, которым законом предоставлено право обращаться в суд в интересах других лиц

1. В случаях, установленных законом, органы государственной власти, органы местного самоуправления, физические и юридические лица могут обращаться в суд в интересах других лиц, государственных или общественных интересах и участвовать в этих делах.

2. Органы государственной власти, органы местного самоуправления, обращающиеся в суд за защитой прав и интересов других лиц, должны представить документы, подтверждающие наличие предусмотренных законом оснований для обращения в суд в интересах таких лиц.

3. В определенных законом случаях прокурор обращается в суд с исковым заявлением, участвует в рассмотрении дел по его искам, а также может вступить по своей инициативе в дело, производство по которому открыто по иску другого лица, до начала рассмотрения дела по существу, представляет апелляционную, кассационную жалобу, заявление о пересмотре судебного решения по вновь открывшимся или исключительными обстоятельствами.

4. Прокурор, обращается в суд в интересах государства, в исковом или иной заявлении, жалобе обосновывает, в чем состоит нарушение интересов государства, их защиты, определенные законом основания для обращения в суд прокурора, а также отмечает орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях. Невыполнение этих требований влечет применение положений, предусмотренных статьей 174 настоящего Кодекса.

5. В случае открытия производства по иску лица, которому законом предоставлено право обращаться в суд в интересах других лиц (кроме прокурора), лицо, в чьих интересах предъявлен иск, приобретает статус истца.

В случае открытия производства по исковому заявлению, поданному прокурором в интересах государства в лице органа, уполномоченного осуществлять функции государства в спорных правоотношениях, указанный орган приобретает статус истца. В случае отсутствия такого органа или отсутствия у него полномочий по обращению в суд прокурор отмечает об этом в исковом заявлении и в таком случае приобретает статус истца.

Статья 53 ГПК РФ. Оформление полномочий представителя

(официальная действующая редакция, полный текст статьи)

1. Полномочия представителя должны быть выражены в доверенности, выданной и оформленной в соответствии с законом.
2. Доверенности, выдаваемые гражданами, могут быть удостоверены в нотариальном порядке либо организацией, в которой работает или учится доверитель, товариществом собственников жилья, жилищным, жилищно-строительным или иным специализированным потребительским кооперативом, осуществляющим управление многоквартирным домом, управляющей организацией по месту жительства доверителя, администрацией организации социального обслуживания, в которой находится доверитель, а также стационарного лечебного учреждения, в котором доверитель находится на излечении, командиром (начальником) соответствующих воинских части, соединения, учреждения, военной профессиональной образовательной организации, военной образовательной организации высшего образования, если доверенности выдаются военнослужащими, работниками этих части, соединения, учреждения, военной профессиональной образовательной организации, военной образовательной организации высшего образования или членами их семей. Доверенности лиц, находящихся в местах лишения свободы, удостоверяются начальником соответствующего места лишения свободы.
3. Доверенность от имени организации выдается за подписью ее руководителя или иного уполномоченного на это ее учредительными документами лица, скрепленной печатью этой организации (при наличии печати).
4. Законные представители предъявляют суду документы, удостоверяющие их статус и полномочия.
5. Право адвоката на выступление в суде в качестве представителя удостоверяется ордером, выданным соответствующим адвокатским образованием.
6. Полномочия представителя могут быть определены также в устном заявлении, занесенном в протокол судебного заседания, или письменном заявлении доверителя в суде.

Комментарий к статье 53 ГПК РФ. Оформление полномочий представителя

В статье 53 Гражданского процессуального кодекса Российской Федерации предоставлены акты, регулирующие полномочия представителя. Полномочия представителя должны быть оформлены соответствующим документом в письменной форме. К таким документам относятся: доверенность, ордер, устное или письменное заявление в ходе судебного заседания.

Доверенность – документ, выданный одним лицом другому для представления его интересов перед третьим лицом. Доверенность обязательно должна быть заверена в нотариальной конторе. Доверенности могут быть: разовая и выданная на три года. Гражданское лицо или адвокат, которому выдана доверенность может совершать лишь те действия, которые указаны в доверенности. Также можно передоверять представительство другому лицу, но только лишь в том случае, если об этом указано в доверенности. Такая доверенность имеет срок действия, не превышающий срок доверенности, по которой она выдана.

К доверенностям, нотариально заверенным, могут приравниваться:

  • доверенности от военнослужащих, находящихся в местах расположения военной части где нет нотариальных контор, удостоверенные начальником или командиром части. Это также касается членов семей военнослужащих, рабочих и служащих таких частей;
  • доверенности от военнослужащих, находящихся на лечении в госпиталях, санаториях или лечебных учреждениях, удостоверенные начальником госпиталя, лечащим или дежурным врачом;
  • доверенность от лиц, находящихся в местах социальной защиты (лица совершеннолетние и дееспособные) должна быть удостоверена руководителем соответствующего места социальной защиты.

Доверенность для представительства юридического лица выдается с подписью начальника организации с приложением печати этой организации. По прекращении срока действия доверенности она должна быть возвращена лицу, выдавшую доверенность.

Адвокат вместо доверенности может предъявить орден на представление полномочий. Этот ордер – соглашение на вступление адвоката в дело, выданный адвокатским объединением.

В некоторых случаях во время судебного заседания лицо может в устной или письменной форме заявить о необходимости представительства. В заявлении должны быть представлены данные о представителе, срок на который он допускается и список его полномочий.

Статья 53 ГПК РФ регулирует полномочия представительства с помощью доверенности, ордера, письменного или устного заявления в суде.

Стаття 53. Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

1. У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

2. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб.

3. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

4. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

5. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»:

Іноді суди касаційної інстанції ухвалюють постанови, які наскрізь захищають базові процесуальні права учасників справи, такі наприклад як право на апеляційне оскарження, в тому числі право на відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. На жаль єдиної практики у цьому питанні немає і зазвичай суди відновлюють строк тільки на підставі поштового конверту зі штемпелем у випадку неотримання стороною справи рішення під час його оголошення.

В цій справі строк було відновлено на підставі того, що заявник апеляційної скарги використовував інші способи захисту свого права в інших судових справа і вичерпавши ці можливості вже після набрання рішенням законної сили звернувся із апеляційною скаргою. Апеляційний суд відмовив заявнику у відновленні строку, проте касаційний суд встановив поважність причин пропуску, скасував ухвалу і зобов’язав апеляційний суд розглянути скаргу.

ВГСУ також зазначив, що ГПК України не пов’язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. А головне – право суду на відновлення пропущеного строку не є абсолютним і рішення про відмову у його відновленні може бути скасовано судами вищих інстанцій.

Заявление суд 53 гпк

Господарські суди України

Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році

На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2006 році Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи достатньо для вирішення господарським судом питання про відновлення процесуального строку самого лише клопотання про це або наявність поважної причини пропуску строку має бути доведена?

Згідно з частиною першою статті 53 ГПК за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Отже, наведена норма пов’язує можливість відновлення процесуального строку з обов’язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності

– з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК.

2. Якими мають бути дії господарського суду, якщо не здійснено попередню оплату проведення судової експертизи, призначеної з ініціативи господарського суду?

Витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. Це правило стосується й тих випадків, коли судову експертизу призначено за ініціативою господарського суду.

Після закінчення розгляду справи такі витрати підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК.

У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов’язаних з проведенням судової експертизи, господарський суд розглядає справу на підставі наявних доказів (див. також пункт 12 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи” та пункт 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 № 01-8/2651“Про деякі питання призначення судових експертиз”).

3. Чи повинен господарський суд здійснювати розсилання заінтересованим особам копій заяв про вжиття запобіжних заходів?

Частина друга статті 433 ГПК не зобов’язує господарський суд здійснювати розсилання копій заяв про вжиття запобіжних заходів. Такі копії можуть вручатися заінтересованим особам під час розгляду відповідної заяви, здійснюваного відповідно до статті 434 ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копії заяви або відмова цієї особи від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви (див. також абзац перший пункту 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”.

4. Чи повертається заява про вжиття запобіжних заходів заявникові в разі відмови в задоволенні зазначеної заяви та кому надсилається ухвала про таку відмову?

У разі винесення ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів зазначена заява не повертається судом заявникові, оскільки законом таке повернення не передбачене. Копії відповідної ухвали розсилаються заявникові та особі (особам), щодо якої (яких) просили вжити запобіжні заходи (див. також пункт 18 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”).

5. Яким чином господарський суд повинен повідомляти заінтересованих осіб про розгляд ним заяви про вжиття запобіжних заходів та які особи відносяться до числа заінтересованих?

Повідомлення заінтересованих осіб про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК, а в разі необхідності — також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв’язку тощо (див. також абзац другий пункту 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”).

Що ж до заінтересованих осіб, то в розумінні статті 434 ГПК ними в будь-кому разі є заявник і особа, щодо якої він просить вжити запобіжних заходів.

З огляду на конкретні обставини, наведені у заяві про вжиття запобіжних заходів, до числа таких осіб можуть бути віднесені також такі особи:

— у яких знаходиться доказ, що його вимагає витребувати заявник;

— яким належить приміщення, що підлягає оглядові;

— у власності чи у користуванні яких перебуває майно, на яке заявник вимагає накласти арешт;

— інші особи, прав або охоронюваних законом інтересів стосується розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів.

6. Яким є суб’єктний склад осіб, що повинні виконувати вжиті господарським судом запобіжні заходи, та порядок і спосіб виконання цих заходів?

Відповідний суб’єктний склад визначається змістом ухвали господарського суду про вжиття запобіжних заходів (частина п’ята статті 434 ГПК) та з урахуванням кола заінтересованих осіб, зазначених у пункті 5 цього Інформаційного листа.

Що ж до порядку та способу виконання запобіжних заходів, то вони повинні визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (стаття 432 ГПК), перелік яких є вичерпним. Витребування доказів (за правилами статті 38 ГПК) здійснюється господарським судом. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої статті 436 ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з приписами названого Закону є виконавчим документом (див. також пункт 16 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”).

7. Яким процесуальним документом оформлюється зобов’язання заявника за заявою про вжиття запобіжних заходів забезпечити його вимогу заставою і який порядок визначення розміру і внесення такої застави? Чи передує внесення застави власне вжиттю запобіжних заходів?

Відповідно до частини четвертої статті 434 ГПК господарський суд може зобов’язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду.

Згідно з частиною п’ятою цієї ж статті розмір застави, якщо така призначена, зазначається в тій же ухвалі господарського суду, яка виноситься про вжиття запобіжних заходів.

У вирішенні відповідних питань необхідно врахувати також викладене в:

— пункті 15 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”;

— листі Вищого господарського суду України від 20.01.2005 № 05-3/128, надісланому господарським судам України.

8. Якою має бути тривалість строку, встановленого господарським судом у порядку частини першої статті 435 ГПК, і чи може він бути продовжений?

Строк, який надається господарським судом заявникові для виправлення недоліків заяви про вжиття запобіжних заходів (частина перша статті 435 ГПК, має бути розумно необхідним й визначається з урахуванням конкретних обставин, пов’язаних з поданням заяви, і, зокрема, тривалістю поштообігу. Цей строк є процесуальним, і отже в разі необхідності може бути продовжений судом (частина четверта статті 53 ГПК) за заявою заінтересованої особи чи з власної ініціативи (див. також пункт 17 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”).

9. Чи є відсутність обґрунтованого розрахунку стягуваної або оспорюваної суми підставою для повернення позовної заяви без розгляду?

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 63 ГПК суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано, зокрема, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.

В абзаці другому підпункту 3.3 пункту 3 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначено: господарський суд повертає позовну заяву, що не містить обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми, або такий розрахунок не додано до заяви.

10. Якщо позовна заява містить клопотання щодо вжиття заходів до забезпечення позову, то чи повинен суддя розглянути таке клопотання під час підготовки до розгляду справи або може зробити це в судовому засіданні з розгляду відповідної справи?

Якщо клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову подано разом з позовною заявою або викладено в цій заяві, його може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку статті 65 ГПК.

Втім, за змістом статті 66 названого Кодексу не виключається можливість розгляду відповідного клопотання і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

У вирішенні питання про забезпечення позову необхідно враховувати викладене в роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» та Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.12.2006 № 01-8/2776 “Про деякі питання практики забезпечення позову”.

11. Чи повинен господарський суд з’ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання?

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”.

12. Чи вправі місцевий господарський суд у разі одержання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу, можливість оскарження якої законом не передбачена, самостійно повернути її скаржникові, і якщо так, то яким процесуальним документом мають бути оформлені відповідні дії?

У вирішенні зазначених питань слід враховувати правові позиції Верховного Суду України, викладені в його інформаційному листі від 17.01.2005 № 1/3.2, який доведено до відома господарських судів України Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 31.01.2005 № 01-8/157 “Про деякі питання судової практики, пов’язані з оскарженням ухвал господарських судів”.

13. Якщо апеляційну скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, з клопотанням про відновлення цього строку, то чи можуть бути повернуті матеріали скарги у зв’язку з відмовою у відновленні пропущеного строку?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене у пункті 6 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/366 “Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України”.

Оскільки відхилення господарським судом клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги виключає можливість її прийняття та розгляду, матеріали такої скарги підлягають поверненню скаржникові.

Слід також мати на увазі, що згідно з частиною другою статті 93 ГПК відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, і подання апеляційної скарги після закінчення згаданого тримісячного строку тягне за собою наслідки, зазначені в пункті 5 названого роз’яснення.

14. Чи вправі місцевий господарський суд витребовувати у учасників судового процесу позовні матеріали в разі подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу про відмову в прийнятті позовної заяви або про повернення позовної заяви без додання до таких скарг зазначених матеріалів або повертати такі скарги?

Законодавство України не уповноважує місцевий господарський суд витребовувати у учасників судового процесу позовні матеріали в разі подання апеляційної чи касаційної скарги (внесення подання) на ухвалу про відмову в прийнятті позовної заяви або про повернення позовної заяви на підставі відповідно статей 62 або 63 ГПК без додання до таких скарг (подань) зазначених матеріалів. Так само місцевий господарський суд не вправі повертати скаржникові апеляційну та касаційну скарги (подання), до яких не додано відповідних позовних матеріалів.

У випадку надходження до місцевого господарського суду апеляційної чи касаційної скарги (подання) на зазначені ухвали (з доданими до неї позовними матеріалами або без них) матеріали такої скарги мають бути разом з супровідним листом місцевого господарського суду направлені у строк, встановлений статтями 91 і 109 названого Кодексу, до апеляційного господарського суду або до Вищого господарського суду України. В разі відсутності у доданих до апеляційної чи касаційної скарги (подання) позовних матеріалів, необхідних для розгляду скарги (подання), відповідні судові інстанції не позбавлені права та можливості витребувати їх у скаржника.

У зв’язку з наведеним слід також мати на увазі викладене в пункті 3.27 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

15. Чи вправі суд апеляційної інстанції передавати до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву, встановивши, що у прийнятті останньої слід відмовити або повернути її без розгляду?

Відповідь на зазначене питання вміщено в пункті 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 “ Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року”.

16. В якому порядку (за правилами господарського чи адміністративного судочинства) мають розглядатися скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби?

У вирішенні відповідних питань необхідно враховувати викладене в:

— інформаційному листі Верховного Суду України від 08.11.2005 № 3.2.-

2005, який доведено до відома господарських судів Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2228 “Про Інформаційний лист Верховного Суду України від 08.11.2005 № 3.2.-2005”;

— листі Вищого господарського суду України від 11.12.2006 № 05-3/2772, надісланому господарським судам України.

Заявление суд 53 гпк

Господарські суди України

На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у першому півріччі 2008 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи може бути учасником судового процесу в господарському суді громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб’єкта підприємницької діяльності, але у спірних правовідносинах виступає не як суб’єкт підприємницької діяльності?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати не лише суб’єктний склад сторін у справах, а й характер правовідносин, у яких вони виникли. За приписом частини першої статті 1 ГПК зазначені в ній особи (в тому числі громадяни-суб’єкти підприємницької діяльності) вправі звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

У вирішенні ж питань про те, чи є спірні правовідносини господарськими, а справа (спір у справі) – господарською слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України з урахуванням викладеного, зокрема, в пункті 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

2. Чи є обов’язковим додержання стороною господарського договору передбаченого частиною другою статті 188 Господарського кодексу України та частиною першою статті 11 ГПК порядку досудового врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарського договору?

Відповідно до частини другої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Верховним Судом України з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 № 8/32пд).

3. Чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі?

У постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732, викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

З цього приводу див. також пункт 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» та пункт 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року».

4. Чи підвідомчі господарському суду справи зі спорів між суб’єктами господарювання і органами державної влади та місцевого самоврядування, пов’язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), а також актів про проведення прилюдних торгів та свідоцтв про право власності, виданих на підставі таких актів? Чи можуть вимоги про визнання недійсними названих документів бути об’єднані з вимогами про витребування відповідного майна?

Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів між суб’єктами господарювання і органами державної влади та місцевого самоврядування, пов’язані з визнанням недійсними угод, укладених шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), а так само актів про проведення прилюдних торгів.

Що ж до свідоцтва про право власності, виданого на підставі відповідного акта, то воно не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу.

Вимоги про визнання недійсними згаданих документів (угод, актів) в принципі можуть бути об’єднані з вимогами про витребування майна, реалізованого на прилюдних торгах (аукціоні), якщо це узгоджується з приписами частини першої статті 58 ГПК, а можуть бути й предметом розгляду в окремих судових провадженнях. Однак у будь-якому разі вирішення питання про визнання зазначених угоди чи акта недійсними має передувати розглядові питання про витребування майна, придбаного на прилюдних торгах (аукціоні).

5. Чи може бути розглянуто господарським судом справу за позовом, пов’язаним з оскарженням протоколу засідання комісії енергопостачальної компанії щодо визначення обсягу спожитої електроенергії?

Відповідь на наведене питання вміщено в пункті 10 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», де зазначено таке.

Згідно з пунктом 6.42 Правил користування електричною енергією (затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.96 № 28, у редакції постанови названої Комісії від 17.10.2005) на підставі акта порушень (виявлених у споживача електричної енергії) уповноваженими представниками постачальника електричної енергії під час засідань з розгляду актів про порушення визначається обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків, рішення комісії оформлюється протоколом, який разом з іншими документами надається споживачу.

У постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 зі справи № 3/576н викладено правову позицію, згідно з якою:

— рішення комісії постачальника електричної енергії та протокол, яким воно оформлене, за своїми ознаками не належить до актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов’язковий характер для учасників відповідних правовідносин; такі рішення та протокол є лише фіксацією порушення, яке було виявлено при проведенні перевірки дотримання Правил користування електричною енергією;

— зазначені акти можуть бути використані як докази у разі звернення постачальника електричної енергії з позовом до суду і підлягають оцінці останнім згідно з вимогами статті 43 ГПК.

Таким чином, споживач електричної енергії в разі незгоди з рішенням названої комісії не позбавлений права та можливості доводити в суді ті обставини, на які він (споживач) посилається як на підставу своїх заперечень проти такого рішення.

6. Чи тягне за собою зменшення розміру позовних вимог правові наслідки у вигляді припинення провадження у справі в тій частині, на яку зменшилися такі вимоги?

У пункті 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року» зазначалося, зокрема, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Факт зменшення ціни позову обов’язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

7. Чи має господарський суд у розгляді справи за позовом про відшкодування шкоди до органу державної влади, що фінансується з державного бюджету України, залучати до участі у справі як іншого відповідача територіальний орган Державного казначейства України?

За приписом статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень відшкодовується державою.

Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету.

Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.

8. Чи може господарський суд здійснити заміну неналежного відповідача у справі належним без згоди позивача?

За змістом частини третьої статті 24 ГПК заміна господарським судом первісного відповідача належним відповідачем обумовлюється наявністю згоди на це позивача.

У разі відсутності згоди позивача на відповідну заміну господарський суд може розглянути справу згідно з поданим позовом та відмовити в задоволенні останнього, оскільки судом вже встановлено, що визначений у позові відповідач не є боржником у тих матеріально-правових відносинах, в яких виник спір. Разом з тим така відмова не позбавляє позивача права на подання нового позову до належного відповідача, оскільки первісно поданий і новий позови не співпадають, зокрема, за складом сторін.

9. Чи вправі прокурор звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України або управління майном органу місцевого самоврядування про розірвання договору оренди відповідно державного або комунального майна, укладеного таким відділенням (управлінням) з суб’єктом господарювання?

У вирішенні наведеного питання, так само як й інших питань, пов’язаних з правом прокурора на звернення з позовом до господарського суду в інтересах держави, слід мати на увазі таке.

Згідно з положеннями статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 названого Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

За приписами статті 2 ГПК прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Відповідну правову позицію викладено й Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 03.04.2007 № 05-5-46/8142.

10. Чи мають преюдиційне значення в розумінні статті 35 ГПК для розгляду справи господарським судом факти, встановлені рішенням господарського суду з іншої справи, склад сторін у якій повністю або частково не збігається зі складом сторін у справі, що розглядається?

Відповідно до частини другої статті 35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, за змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

11. Якими повинні бути дії господарського суду, якщо після порушення провадження у справі позивач не подає суду оспорюваного договору чи акта державного або іншого органу з посиланням на відсутність у нього відповідного документа, а відповідач ухиляється від подання суду такого документа?

Неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, згідно з пунктом 5 частини першої статті 81 ГПК є підставою для залишення позову без розгляду.

Проте якщо позивач належним чином обґрунтував неможливість подання ним таких матеріалів і документів та наявність їх у відповідача (чи іншої особи, яка не бере участі у справі), господарський суд з огляду на приписи частини третьої статті 43 та частини першої статті 38 ГПК витребовує їх у відповідача або інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі, а в разі ухилення відповідача або зазначених підприємств та організацій від виконання вимог суду вживає відповідних заходів (див. також пункт 12 цього листа).

Якщо, незважаючи на вжиті заходи, отримання витребуваних матеріалів та/або документів не є можливим, суд здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

12. Яким чином має діяти господарський суд у разі відмови підприємства чи організації у наданні документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору і витребуваних судом у порядку статті 38 ГПК?

Відповідно до частини першої статті 38 ГПК якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Таке витребування має здійснюватись господарським судом виключно ухвалою, винесеною згідно із статтею 86 ГПК.

Обов’язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена частиною третьою статті 129 Конституції України як одна з основних засад судочинства.

Статтею 11 Закону України «Про судоустрій України» передбачено, зокрема, що:

— судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України;

— невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.

У статті 115 ГПК також зазначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, у наведеній ситуації господарський суд може реагувати, зокрема, таким чином:

— якщо підприємство чи організація, яка припустилася порушення, є стороною у справі, — на підставі пункту 5 статті 83 ГПК вирішити питання про стягнення з неї в доход Державного бюджету України штрафу в розмірі, передбаченому цією нормою;

— незалежно від участі зазначеного підприємства чи організації у справі:

відповідно до частини четвертої статті 90 ГПК надіслати належним органам повідомлення про виявлення в діяльності працівників підприємства чи організації порушення законності, що міститься ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку, а саме – порушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України у вигляді невиконання службовою особою, зокрема, ухвали суду;

згідно з приписами частин першої, другої статті 9 ГПК винести і надіслати відповідну окрему ухвалу, маючи при цьому на увазі, що невжиття заходів щодо окремої ухвали суду тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену статтею 1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас необхідно враховувати, що притягнення певної фізичної та/або юридичної особи до встановленої законом відповідальності не звільняє підприємство чи організацію від обов’язку виконати ухвалу господарського суду, в тому числі про витребування необхідних документів і матеріалів. Якщо така ухвала узгоджується з вимогами статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», то вона відповідно до пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону має статус виконавчого документа та може бути виконана в порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження. Якщо ж вона не містить усіх даних, необхідних для здійснення такого провадження, суд за необхідності не позбавлений права та можливості винести ще одну ухвалу з цього приводу.

13. Чи можуть запобіжні заходи вживатися господарським судом в інших правовідносинах крім тих, що пов’язані із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності?

У пункті 10 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 № 04-5/1107 (з доповненнями, внесеними рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 № 04-5/5) зазначено, зокрема, таке:

«Вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.

Водночас з огляду на відсутність у цьому розділі ГПК будь-яких обмежень щодо можливості вжиття запобіжних заходів виключно у правовідносинах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, таке вжиття можливе і в інших правовідносинах, на які поширюються повноваження господарських судів».

14. Чи повинен господарський суд у розгляді заяви про скасування запобіжних заходів призначати судове засідання з викликом заінтересованих сторін?

Відповідно до частини третьої статті 437 ГПК заява про скасування запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви.

За змістом цієї норми господарський суд для розгляду зазначеної заяви має призначити судове засідання з викликом заінтересованих осіб.

Повідомлення останніх про час і місце розгляду заяви здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали з додержанням вимог статті 86 ГПК, а в разі необхідності – також шляхом надіслання телефонограми, телетайпограми, використання засобів електронного зв’язку тощо.

15. Чи повинен господарський суд ухвалювати будь-який судовий акт про припинення запобіжних заходів?

У пункті 182 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 №04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 № 04-5/5) зазначено таке:

«Статтею 439 ГПК визначено підстави припинення запобіжних заходів. Водночас названим Кодексом не встановлено, що господарський суд має виносити ухвалу про припинення запобіжних заходів. Отже, останні припиняються в силу самої лише наявності відповідних підстав, без обов’язкового оформлення такого припинення якимось процесуальним документом.

Разом з тим на практиці можливі ситуації, за яких після настання обставин, зазначених у статті 439 ГПК, продовжують зберігати законну силу й залишатися обов’язковими до виконання винесені господарськими судами в порядку статті 432 ГПК ухвали про витребування доказів, накладення арешту на майно, що позбавляє певну заінтересовану особу (осіб) права розпоряджатися своєю власністю чи обмежує її (їх) в такому праві. У подібних випадках з урахуванням конкретних обставин господарський суд не позбавлений права і можливості винести ухвалу про припинення того чи іншого запобіжного заходу (заходів) з додержанням загальних вимог статті 86 ГПК щодо змісту ухвали».

16. Яким чином має вирішуватись питання про повідомлення фізичної особи – учасника судового процесу, місце проживання якої невідоме, про час і місце розгляду справи господарським судом?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в пункті 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», де зазначено, зокрема, таке.

Місце проживання фізичної особи визначається згідно з вимогами статті 29 Цивільного кодексу України.

У разі коли фактичне місце проживання фізичної особи – учасника судового процесу невідоме, то господарський суд вправі надсилати процесуальні документи за останнім відомим йому на час такого надсилання місцем проживання фізичної особи – учасника судового процесу.

Якщо фізична особа – учасник судового процесу своєчасно не довела до відома господарського суду або інших учасників процесу про зміну свого фактичного місця проживання, то всі процесуальні наслідки такої бездіяльності покладаються на цю фізичну особу.

Якщо ж господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи вважає за потрібне з’ясувати фактичне місце проживання фізичної особи – учасника судового процесу, то він не позбавлений права після порушення провадження у справі здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 38 ГПК, у тому числі з органів внутрішніх справ, органів державної податкової служби, адресних бюро та ін. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий господарським судом заінтересованій стороні (її представникові).

17. Чи може бути задоволена господарським судом вимога про повернення орендованого майна одночасно із задоволенням позовної вимоги про дострокове розірвання договору оренди?

Відповідно до частини першої статті 58 ГПК в одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, зв’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

З урахуванням наведеного припису зазначені позовні вимоги можуть бути об’єднані в одній позовній заяві. Та обставина, що розірвання договору оренди і є підставою для повернення орендованого майна, такому об’єднанню не перешкоджає. Наведене підтверджується й положенням частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, якою встановлено обов’язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ (предмет оренди). Закон не вимагає від наймодавця (орендодавця) спочатку пред’явити наймачеві (орендареві) вимогу про розірвання договору найму, і лише після її задоволення – вимогу про повернення орендованого майна.

18. Чи є обов’язковими для нового складу суду, що розглядає справу, процесуальні дії, вчинені попереднім складом суду в цій же справі (як-от прийняття зустрічного позову зі справи, залучення до участі в ній третіх осіб, іншого відповідача тощо)? Чи допустимі перегляд та переоцінка відповідних дій новим складом суду?

У разі зміни складу суду, що розглядає справу, процесуальні дії, вчинені й належним чином оформлені в ній попереднім складом суду, є обов’язковими і для нового складу суду, крім тих випадків, коли процесуальні документи, згідно з якими вчинялися відповідні дії, змінено або скасовано в установленому законом порядку.

Що ж до «перегляду та переоцінки» таких дій, то це можливо виключно в межах чинного процесуального законодавства.

19. Чи є відмітка, здійснена на зворотному боці ухвали суду про порушення провадження у справі, доказом здійсненого належним чином повідомлення сторони (сторін) про час і місце засідання суду?

Якими мають бути дії суду в разі повернення підприємством зв’язку відповідної ухвали у зв’язку з її неврученням адресатові?

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з’ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в Інформаційних листах від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (пункт 4), від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15), від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв’язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згадані повідомлення разом з належним чином зареєстрованими у господарському суді примірниками процесуальних документів, що повернуті підприємствами зв’язку, приєднуються судом до матеріалів відповідної справи.

20. Чи може бути прийнята господарським судом позовна заява про визнання нікчемного правочину недійсним, а відповідний позов – бути розглянутим по суті?

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Наслідком нікчемності правочину є, зокрема, відсутність у його сторін обов’язку виконувати умови такого правочину, навіть якщо він не визнавався судом недійсним. Однак у ряді випадків потреба у визнанні судом нікчемного правочину недійсним може виникати, в тому числі:

— якщо сторони нікчемного правочину виконали його умови повністю або в певній частині;

— якщо нікчемний правочин нотаріально посвідчений;

— якщо зазначений правочин зареєстрований у відповідних державних органах тощо.

У таких випадках суд своїм рішенням може, визнавши нікчемний правочин недійсним, визначити (з урахуванням змісту позовних вимог) правові наслідки такої недійсності, як-от зобов’язати передати певне майно, або звільнити приміщення, або ж стягнути кошти, зобов’язати державний орган скасувати реєстрацію правочину тощо.

Отже, позовні заяви про визнання нікчемних правочинів недійсними приймаються і розглядаються господарськими судами на загальних підставах.

21. Яким чином має діяти суд апеляційної інстанції у разі, коли предметом оскарження в апеляційному порядку є ухвала про порушення провадження у справі та про вжиття заходу до забезпечення позову (в частині вжиття відповідного заходу), якщо з матеріалів справи, на думку апеляційної інстанції, вбачається, що місцевим господарським судом помилково порушено провадження у справі?

У відповідній ситуації суд апеляційної інстанції з урахуванням того, що ухвала про порушення провадження у справі не може бути переглянута в апеляційному порядку, має перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині вжиття заходу до забезпечення позову.

Що ж до правильності порушення місцевим господарським судом провадження у справі, то відповідне питання може вирішуватись у перегляді рішення, прийнятого цим судом по суті справи.

22. Чи зв’язаний господарський суд передбаченими статтею 69 ГПК строками вирішення спору в розгляді справи за участю іноземного підприємства (організації)?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в пункті 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році», де зазначено, зокрема, таке.

Відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2052-ІІІ з 26.11.2000 для України набрала чинності Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (далі – Конвенція), яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

За Конвенцією , зокрема, судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту.

У випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може постановити рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

23. Як має діяти господарський суд, коли справу передано йому на розгляд апеляційною інстанцією в порядку частини четвертої статті 106 ГПК, а підприємство, що є стороною у справі, на відповідний час ліквідовано й виключено з державного реєстру?

Ліквідація підприємства чи організації, що є стороною у справі, виключає можливість подальшого розгляду останньої по суті. Тому провадження в ній підлягає припиненню місцевим господарським судом на підставі пункту 6 частини першої 80 ГПК.

24. Чи необхідно у резолютивній частині судового рішення про спонукання до укладення договору наводити зміст останнього?

Частиною третьою статті 84 ГПК передбачено, що у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення зазначаються умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Відповідна частина може мати орієнтовано такий вигляд: «Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору».

25. Коли набирає законної сили ухвала господарського суду?

Ухвала господарського суду, оскільки інше не встановлено законом, набирає законної сили в день її винесення.

26. Якщо задоволення господарським судом того чи іншого клопотання учасника судового процесу потребує обов’язкового винесення ухвали як окремого процесуального документа, то чи є винесення такої ухвали обов’язковим у разі відмови в задоволенні клопотання?

Якщо за результатами розгляду господарським судом клопотання учасника судового процесу повинна бути винесена ухвала як окремий процесуальний документ (з цього приводу див. також пункт 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»), то така ухвала має виноситися у разі як задоволення, так і відхилення клопотання.

27. Яким чином має діяти апеляційний господарський суд, якщо скаржник за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду про повернення позовної заяви (і доданих до неї матеріалів) без розгляду не додав до такої скарги повернуті позовну заяву й відповідні матеріали?

У відповідній ситуації апеляційний господарський суд, виносячи ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження (якщо відсутні передбачені законом підстави для її повернення), вправі цією ж ухвалою витребувати у скаржника повернуті йому місцевим господарським судом позовну заяву і додані до неї матеріали.

В разі неподання скаржником без поважних причин витребуваних матеріалів, необхідних для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд залишає таку скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

28. Якими повинні бути дії апеляційного господарського суду в разі надходження до нього із загального апеляційного суду апеляційної скарги зі справи, яка виникла не з корпоративних відносин?

Відповідь на наведене питання вміщено в пункті 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році», де зазначено таке:
«Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» від 15.12.2006 № 483-V після набрання чинності цим Законом скарги у справах, передбачених пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК (тобто справи, що виникають з корпоративних відносин), по яких не порушено (не відкрито) провадження, розглядаються господарським судом у порядку, встановленому ГПК.
У разі помилкової передачі загальним апеляційним судом апеляційному господарському суду справи, яка не підпадає під ознаки названої норми ГПК, матеріали такої справи повертаються загальному апеляційному суду у той же спосіб, у який ця справа передавалася ним апеляційному господарському суду».
До викладеного слід додати, що приписи статті 117 Цивільного процесуального кодексу України не є перешкодою для відповідних дій апеляційного господарського суду, оскільки в даній нормі йдеться про неприпустимість спорів між судами про підсудність, тоді як у наведеній ситуації йдеться про підвідомчість, а не про підсудність справ.
29. Чи може бути повернуто господарським судом України апеляційну або касаційну скаргу у зв’язку з недоданням до неї доказів надсилання її копії іншій стороні, місцезнаходженням якої є інша держава – учасниця Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності?
Згідно із статтею 5 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, укладеною урядами держав-учасниць Співдружності незалежних держав (набула чинності для України 19.12.1992), компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов’язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення, пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема, проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться один з одним безпосередньо.

В абзаці третьому пункту 8 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» також зазначено, зокрема, що у разі звернення господарського суду з приводу надання правової допомоги документи, викладені українською або російською мовою, направляються поштовим зв’язком безпосередньо до суду, до компетенції якого належить вирішення господарських спорів на території відповідної держави-учасниця Співдружності Незалежних Держав, чи іншого органу цієї Держави, при виконанні доручення про надання правової допомоги компетентні суди застосовують законодавство своєї країни.

Таким чином, покладення на скаржника обов’язку щодо надсилання копії апеляційної чи касаційної скарги стороні, місцезнаходженням якої є інша держава-учасниця Співдружності Незалежних Держав, суперечить положенням названої Угоди.

Відповідну правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 15.04.2008 № 7/296-07-7795.

30. Які дії має вчинити апеляційний господарський суд у разі надходження апеляційної скарги без документів, які зазначено в додатку до неї (доказів надсилання її копії іншій стороні чи сторонам, документів, що підтверджують сплату державного мита)?

У відповідних випадках службою діловодства апеляційного господарського суду складається акт згідно з вимогами абзацу другого пункту 2.2 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

У подальшому апеляційна скарга повертається апеляційним господарським судом з відповідної підстави (чи підстав) та в порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 97 ГПК (з обов’язковим надісланням скаржникові примірника згаданого акта).

31. Чи повинна особа, яка з пропуском строку подання апеляційної скарги повторно подає її в порядку частини четвертої статті 97 ГПК, заявляти клопотання про відновлення зазначеного строку та обґрунтовувати поважність причин його пропуску?

Відповідно до частини четвертої статті 97 ГПК після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання у загальному порядку.

Якщо апеляційну скаргу подано повторно з пропуском строку, передбаченого частиною першою статті 93 названого Кодексу (що, як правило, й має місце на практиці), то таке подання має здійснюватись з клопотанням про відновлення цього строку. Відсутність відповідного клопотання є підставою для повернення повторно поданої апеляційної скарги згідно з пунктом 4 частини першої статті 93 ГПК.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи частини першої статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку (за необхідності – з посиланням на відповідні докази, які подаються скаржником апеляційному господарському суду на загальних підставах). При цьому своєчасне (у межах встановленого строку) подання первісної апеляційної скарги і негайне усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, враховуються апеляційним господарським судом у вирішенні питання про відновлення строку подання повторної скарги разом з іншими обставинами, на які посилається скаржник у зазначеному клопотанні.

32. Чи підлягає обов’язковому скасуванню в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, в якому він помилково застосував норму права, що не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, але в резолютивній частині якого дійшов по суті правильного висновку?

Якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку що вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Що ж до порушення або неправильного застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, то згідно з частиною другою статті 104 ГПК воно може бути підставою для скасування або зміни рішення названого суду лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

33. Чи потрібно апеляційному господарському суду вирішувати питання про відновлення строку подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду?

Відповідно до частини другої статті 106 ГПК апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Отже, з урахуванням припису частини першої статті 93 ГПК апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду має бути подана, а апеляційне подання внесене протягом десяти днів з дня винесення такої ухвали.

У разі пропуску такого строку питання щодо його відновлення вирішується апеляційним господарським судом на загальних підставах, визначених частинами першою і другою статті 53 ГПК.

34. Яким чином має діяти господарський суд, якщо на час здійснення ним перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами буде з’ясовано, що підприємство чи організацію, що була стороною у справі, ліквідовано?

У підпункті 3.6 пункту 3 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 21.05.2002 № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами» зазначено, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов’язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається.

Водночас за приписами частини восьмої статті 114 ГПК у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Отже, якщо у перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами його не буде скасовано, факт здійсненої після прийняття такого рішення ліквідації підприємства чи організації, що була стороною у справі, не впливає на судовий акт, прийнятий за результатами такого перегляду.

Якщо ж за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами його скасовано, а розгляд справи в подальшому здійснюється за загальними правилами ГПК, то ліквідація підприємства чи організації, які є сторонами, може бути підставою для припинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 80 названого Кодексу.

35. Чи вправі господарський суд відмовити в прийнятті заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання судового рішення або повернути таку заяву без розгляду?

Статтею 121 ГПК та іншими нормами названого Кодексу не передбачена можливість відмови в прийнятті відповідної заяви або повернення її без розгляду.

36. Чи вправі господарський суд:

— відмовляти в прийнятті скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби;

— повертати такі скарги?
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» викладено правову позицію, згідно з якою:
— скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями, зокрема, ГПК;
— у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на дії або бездіяльність органів Державної виконавчої служби до скарг учасників виконавчого провадження мають застосовуватися, зокрема, положення статей ГПК, а саме – 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 64, розділів ХІ, ХІІ, ХІІ1 тощо.
З урахуванням наведеного у прийнятті скарг на дії або бездіяльність органів Державної виконавчої служби (статті 1212 ГПК) господарським судом не може бути відмовлено (стаття 62 ГПК), але їх може бути повернуто з підстав і в порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 81 ГПК (яка знаходиться у розділі ХІ названого Кодексу).
37. У розгляді справи господарським судом вжито заходів до забезпечення позову. Сторона у справі, не погоджуючись з діями органу Державної виконавчої служби, вчиненими останнім у виконанні відповідної ухвали господарського суду, оскаржила такі дії в порядку статті 1212 ГПК. Якими у відповідному випадку мають бути дії господарського суду і чи можливе зупинення провадження у справі до закінчення розгляду скарги на дії органу Державної виконавчої служби?
У наведеній ситуації господарському суду необхідно забезпечити якнайшвидший розгляд скарги на дії органу Державної виконавчої служби, оскільки результати такого розгляду можуть мати значення для запобігання можливим порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів особи-учасниці судового процесу.
Водночас розгляд такої скарги не є підставою для зупинення провадження у справі (частина перша статті 79 ГПК), оскільки в даному разі не йдеться про розгляд іншої справи іншим судом.
38. Публікацію рішень Європейського суду з прав людини в якому саме виданні слід вважати офіційною? Чи слід господарському суду застосовувати рішення названого Суду, що не перекладені українською мовою?
Законодавство України не містить приписів про те, яка саме публікація рішень Європейського суду з прав людини вважається «офіційною». У пункті 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» (в редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451) зазначено, зокрема, таке:
«Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі», який видається з 1999 року. Видавцем цього журналу є Український Центр Правничих Студій.
Рішення Суду англійською та французькою мовами (офіційними мовами Суду) можна знайти також на веб-сайті Суду (http://www.echr.coe.int), де є спеціальна пошукова система HUDOS (http://www.echr.coe.int/ECHR/EN/hudos). Переклади рішень Суду доступні і в деяких пошукових системах та на веб-сайті Міністерства юстиції України й на веб-сайті Центру інформації та документації Ради Європи в Україні (http://www.coe.kiev.ua)».

З приводу застосування господарськими судами, зокрема, практики (рішень) Європейського суду з прав людини див. пункт 2 названого Інформаційного листа. Обов’язковість такого застосування не ставиться у залежність від того, чи здійснено переклад рішення названого Суду українською мовою.

39. Чи повинен господарський суд видавати наказ на виконання рішення третейського суду про визнання права власності на нерухоме майно?

В абзаці другому підпункту 2.1 пункту 2 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 04-5/639 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України «Про третейські суди» (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 15.11.2007 № 04-5/216) зазначено таке:

«Господарським судам з урахуванням змісту частини третьої статті 55 Закону України «Про третейські суди» слід мати на увазі, що коли виконання рішення третейського суду не потребує вчинення певних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами (наприклад, рішення про визнання права власності), то у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття та розгляду заяви про видачу виконавчого документа, і тому він має відмовити у прийнятті такої заяви».

У зв’язку зі змінами, що відбулися у законодавстві України та в судовій практиці, Вищий господарський суд України вважає за необхідне внести такі зміни до деяких своїх Інформаційних листів.

1) Пункт 6 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 05.10.93 № 01-8/1076 «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні спорів» (з подальшими змінами) виключити.

2) Пункт 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» виключити.

3) Пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року» виключити.

4) У пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року» виключити останній абзац.