Б гпк

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

«20» червня 2012 р.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хрипуна О.О. (доповідача),

Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Реле»

Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012

№ 44/246-б господарського суду міста Києва

Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-Інвест»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Реле-Інвест»

за участю представників

В С Т А Н О В И В:

Постановою господарського суду міста Києва від 21.09.2011 у справі № 44/246-б (суддя Чеберяк П.П.) ТОВ «Реле-Інвест» визнано банкрутом; припинено процедуру розпорядження майном; відкрито ліквідаційну процедуру; визнано розмір вимог кредитора ТОВ «Житлобуд-Інвест»; задоволено клопотання заявника та призначено ліквідатором у справі № 44/246-б арбітражного керуючого Круглова С.С.; зобов’язано ліквідатора письмово повідомити про визнання ТОВ «Реле-Інвест» банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута; підприємницьку діяльність банкрута завершено.

ТОВ НВФ «Реле» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило відновити строк на апеляційне оскарження постанови господарського суду міста Києва від 21.09.2011 у справі № 44/246-б, скасувати повністю постанову господарського суду міста Києва від 21.09.2011 та припинити провадження у справі № 44/246-б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 (головуючий суддя Дзюбко П.О., судді: Доманська М.Л., Сотніков С.В.) в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги ТОВ НВФ «Реле» відмовлено, апеляційну скаргу залишено без розгляду.

Не погоджуючись з даною ухвалою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу апеляційної інстанції скасувати та направити справу для розгляду до Київського апеляційного господарського суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, зокрема, ст.ст. 43, 53, 86, 93 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу ліквідатор ТОВ «Реле-Інвест» просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ТОВ НВФ «Реле» з огляду на її безпідставність.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

В судове засідання 20.06.2012 представники скаржника не з’явились. Беручи до уваги суть спору та матеріали справи, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника скаржника.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду — протягом п’яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Розглядаючи клопотання скаржника про відновлення пропущених строків на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду, апеляційний господарський суд встановив, що оскаржувану постанову прийнято місцевим господарським судом 21.09.2011, а скаржник звернувся з апеляційною скаргою із значним пропуском встановленого статтею 93 Господарського процесуального кодексу України строку на оскарження постанови місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 2 ст. 93 ГПК України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Статтею 53 ГПК України передбачено, що господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи, якщо визнає причину пропуску строку поважною.

Колегія суддів зазначає, що, виходячи зі змісту ст. 53 ГПК України, поважними визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними і пов’язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Господарський процесуальний кодекс України не пов’язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Скаржником в клопотанні про відновлення строку апеляційного оскарження зазначено, що в нього не було об’єктивної можливості ознайомитися із повним змістом постанови господарського суду міста Києва від 21.09.2011 про визнання ТОВ «Реле-Інвест» банкрутом, скаржник ознайомився із повним змістом оскаржуваної постанови лише напередодні подання апеляційної скарги з офіційного веб-сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. При цьому скаржником не вказано поважних причин пропуску строку на подання апеляційної скарги та не надано апеляційному суду доказів, які б підтверджували поважність таких причин. Скаржником в клопотанні про поновлення строку, яке викладено в апеляційній скарзі, навіть не зазначено, коли та з яких джерел він дізнався про оскаржуване ним судове рішення.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що оголошення про визнання банкрутом ТОВ «Реле-Інвест» та відкриття ліквідаційної процедури опубліковано в газеті «Голос України» від 28.09.2011.

З урахуванням наведеного, керуючись повноваженнями, наданими ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів відхиляє доводи скаржника та погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо недоведеності поважності причин пропуску встановленого законом строку на апеляційне оскарження постанови місцевого суду.

Відповідно до статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо, зокрема, скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання відхилено. Про повернення апеляційної скарги виноситься ухвала.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За висновком колегії суддів, апеляційний господарський суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив відсутність підстав для задоволення клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження та прийняв обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленого у справі апеляційною інстанцією судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Реле» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 у справі № 44/246-б залишити без змін.

О. Кривецький, голов. ред. НЮБ НБУВ

Проект нового ГПК: актуальні питання

Реформування процесуального законодавства в межах чергового етапу судової реформи означилося розробкою проекту нового Господарського процесуального кодексу України (ГПК). У документі розмежовано повноваження між різними видами юрисдикції, уточнено та розширено категорії справ, підвідомчих господарським судам, а також розширено юрисдикцію господарських судів, яка визначається з урахуванням не лише суб’єктного складу правовідносин, а й змісту спірних правовідносин. Редакція нового ГПК змінює традиційний підхід до видів провадження в господарському судочинстві: крім загального позовного, передбачає спрощене позовне у тих випадках, коли боржник не заперечує проти вимог заявника, та наказне провадження. Крім іншого, вводиться процедура врегулювання спорів за участю судді, розширюється перелік способів судового захисту та засобів доказування (завдяки свідкам та висновкам експертів у галузі права), запроваджуються нові правила забезпечення позову та інші нововведення. Загалом автори документа демонструють підхід до уніфікації процесів у різних видах судочинства.

Суттєвих змін зазнали й інститути доказового права, забезпечення позову та попередніх забезпечувальних заходів. Так, як докази допускатимуться показання свідків та аудіо — і відеозаписи, а нові зміни до Кодексу встановлюють гарантії від незаконного їх застосування. За словами авторів проекту нового ГПК, ці норми є відображенням світової практики і нададуть сторонам та третім особам більше можливостей доведення перед господарським судом тих обставин, на які вони посилаються на підтвердження своїх вимог.

Важливою новелою є й виключення з Кодексу інституту положення про відмову в прийнятті заяви. Існування таких норм надавало суду можливість відмовляти у доступі до суду, позбавляти заявників права на судовий розгляд. Питання ж забезпечення дотримання процесуального закону у разі подання заяви вирішуватимуться за наявності відповідних доказів за допомогою нового інституту залишення заяви без розгляду. Новими для господарського процесу також є стадії попереднього судового засідання, які даватимуть змогу для досудового врегулювання спору та належної підготовки справи до головного судового розгляду. Певні зміни в проекті нового ГПК запроваджуються і в інститутах перегляду судових актів. Зокрема, з урахуванням світового досвіду та положень Цивільного процесуального кодексу України, викладено положення щодо апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, а також більш детально регламентовано положення щодо розгляду господарських спорів за участю іноземних суб’єктів господарювання.

Одним з основних завдань редакції нового ГПК його розробники називають повноцінне забезпечення принципу змагальності сторін. Господарський процес має стати справжнім змаганням зі справедливими правилами. Цей кодекс повинен забезпечити реальну, а не формальну змагальність сторін, за якої суддя має виступати в ролі арбітра, а не слідчого, тоді як кожна зі сторін повинна довести обставини, на які вона посилається. Водночас, згідно з новим кодексом, сторони несуть ризики настання наслідків, пов’язаних з учиненням чи невчиненням процесуальних дій.

Все це викликало жваве обговорення під час дискусії «Проект Господарського процесуального кодексу: переваги і недоліки» за круглим столом, організованим комітетом з процесуального права Асоціації правників України. «Навряд чи можна говорити про глобальну реформу судового процесу, оскільки не змінюється роль судді», — зазначив заступник голови комітету, радник судової практики ЮБ «Єгоров і партнери» А. Мілютін. – Суддя повинен перестати бути слідчим, який шукає істину, і має віддати права слідчого адвокатам, а справа суду – оцінка доказів і допомога сторонам». Однак, за словами адвоката, сьогодні в Україні ми маємо не змагальний процес, а інквізиційний (розслідування). Тобто суд фактично розслідує обставини справи, натомість адвокат залишається лише спостерігачем, якого суд не бажає слухати. Правник також вважає, що судді взагалі важко буде встановити істину, адже в судовому провадженні йдеться про відтворення певних подій, вивчення того, чи відбулись вони тощо. По суті, нині в господарському процесі слово «істина» просто замінено на поняття «всі обставини справи». Ідеться про те, що відповідно до норм чинного ГПК неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, є однією з підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апеляційною. Разом з тим важко чітко визначити, що ж таке «всі обставини справи» та якою повинна бути глибина їх вивчення, адже обставини справи можна досліджувати вічно – і це суперечить принципу сталості рішення.

На думку юриста, важливо було б дуже ретельно відпрацювати розділ ГПК, який стосується доказів, порядку та строків їх надання. Зокрема, мали б бути норми, що визначали б, яка зі сторін у певних ситуаціях нестиме основний тягар доказування.

А. Ткаченко, юрист ЮК «Пронін та партнери», зазначає: «У новому ГПК слід було запровадити таке нормативне визначення принципу змагальності, за яким господарський суд буде зберігати незалежність, об’єктивність і неупередженість, здійснюватиме правосуддя в судовому процесі, сприятиме особам, які беруть участь у справі, у врегулюванні спору шляхом досягнення угоди й реалізації ними прав, передбачених кодексом».

Утім, учасники дискусії все ж визнали кроком уперед більшу деталізацію принципу змагальності сторін у ст.14 ГПК, а також назвали прогресивною ст.72 «Обов’язок доказування і подання доказів». Остання, зокрема, прямо забороняє суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За словами юрисконсульта KPMG Ukraine А. Рибака-Сікорського, позитивною є й норма, яка дозволяє суду залишити позовну заяву без руху (на строк до п’яти днів), тоді як раніше заява з помилками просто поверталася адресатові. А доцент кафедри адміністративного та господарського права ОНУ ім. І. Мечникова, кандидат юридичних наук Т. Степанова відзначила наявність певних позитивних новел у редакції нового ГПК. Зокрема, процесуальні основи для введення єдиної системи електронного провадження суду, за якої позовну заяву можна буде подавати й в електронній формі, що спростить звернення до суду, а також вирішення питання про укладання мирової угоди на стадії апеляції та касації шляхом визнання нечинним рішення суду нижчої інстанції, закріплення принципу пропорційності та арбітрування.

Цікавим у проекті є і введення інституту врегулювання спору суддею, який за заявою сторін може виступати медіатором та сприяти мирному врегулюванню спору сторонами шляхом проведення закритих (за ініціативою судді) та/або спільних нарад. Також серед важливих змін юристи називають уведення в господарський процесс можливості спрощеного провадження для справ із ціною позову до 1 тис. мінімальних зарплат або будь-яких інших – за згодою сторін.

Однак деякі новації кодексу оцінюються досить критично. Зокрема, експерти звертають увагу на ч. 2 ст. 78 нової редакції кодексу, відповідно до якої всі докази має бути подано разом з позовною заявою (крім випадків, коли сторона доведе, що зробила все, аби отримати докази раніше, але не змогла цього досягти). Але ж, згідно з редакцією нового ГПК, у господарському процесі вводиться обов’язкове підготовче засідання, яке проводитиметься не пізніше 30 днів після відкриття провадження. Певна недосконалість такої конструкції викликає питання у правників: навіщо 30 днів на відкриття провадження й 60 – загального підготовчого провадження, якщо всі докази треба подавати з позовом?

А ось завідувач кафедри господарського права і процессу НУ «ОЮА», член-кореспондент НАПрН України, доктор юридичних наук, професор О. Подцерковний відзначає: «У новому кодексі мало б бути вирішено питання загальної моделі та специфіки господарського процесу, потреби у новітніх інститутах». Також, на його думку, у документі реалізовано методологічно хибний підхід до надмірного регулювання процесуальної діяльності та обмеження самостійності суду у визначенні порядку слухання справи. Це несе загрозу використання приписів закону для зловживання процесуальними правами, зволікання процесу та спотворення його завдань.

Науковець звертає увагу на новели кодексу, які в багатьох випадках ґрунтуються на певних ідеальних моделях та умовних стандартах судочинства без прорахунку всього розмаїття правових ситуацій. Крім того, розробники документа не врахували негативних наслідків запровадження в попередні роки окремих процесуальних реформ у суміжних видах судочинства. Наприклад, це стосується наказного провадження, ефективність якого в цивільному процесі є низькою. На думку О. Подцерковного, проект нового ГПК також зберіг окремі архаїзми на кшталт вимог до господарського суду встановити «об’єктивну істину» у справі, що суперечить західному досвіду та реальним повноваженням суду в процесі доказування.

Запекле обговорення в юридичній спільноті викликало й запровадження відповідальності за зловживання процесуальними правами. Юрист практики вирішення спорів АО «Василь Кісіль і партнери» Т. Гаврилюк звернула увагу на ст.41 кодексу, яка визначає дії, що можуть кваліфікуватись як зловживання. Серед них, зокрема, подання скарги на рішення, яке не підлягає оскарженню, подання клопотання щодо вирішення питання, яке вже вирішено судом. За цього, зазначила експерт, ст. 132 ГПК надає суду можливість штрафувати порушників за зловживання процесуальними правами на суму від 5 до 50 мінімальних зарплат (від 7250 до 72500 грн) або до 100 «мінімалок», якщо йдеться про повторне порушення. Санкція може стосуватись як фігуранта справи, так і його представника. На думку деяких учасників дискусії, після таких змін володарі мантій отримають можливість суб’єктивно оцінювати ознаки зловживання сторонами своїми правами, зокрема, для встановлення безпідставності позову. Це може призвести до обмеження доступу до суду, оскільки категорію «безпідставність» не визначено у законі. Тож, навіть коли заява подана зовсім не з метою зловживання, а, скажімо так, недостатньо (на думку законників) обґрунтована, суд може визнати її безпідставною й оштрафувати позивача та його представника. І залишається лише гадати, на що перетвориться втілення відповідної ідеї у життя.

А. Кіян, старший юрист ЮФ «Лавринович і Партнери» наголошує: «У господарському процесі варто закріпити певні стадії розгляду спору, де передбачити для сторін обов’язок надати суду всі наявні в них докази. Також необхідно було б розширити перелік засобів доказування, що дало б можливість більш ефективно здійснювати доказування в окремих категоріях справ. Лише після цього має відбуватись повноцінний судовий розгляд». Крім того, на думку експерта, у проекті нового ГПК варто було б закріпити норму, за якою суду прямо заборонялося би приймати докази поза визначеною процедурою. Це сприяло б ефективному вирішенню спору, забезпечило б уникнення так званих «судових пасток» (коли сторона не має можливості належним чином відреагувати на раптово розкриті докази), та допомогло суду правильно оцінити факти під час вирішення спору по суті.

А ось на думку судді Господарського суду Одеської області О. Цисельського, редакція нового ГПК має ще й певні прогалини, зокрема, він не вирішує всіх питань, які виникають при відводі судді. Кодекс містить численні суперечливі положення, як-от: можливість оскарження дій судового розпорядника, покладення на представника матеріальної відповідальності за зловживання процесуальними правами тощо.

У свою чергу А. Будурова, доцент кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія», кандидат юридичних наук, вважає, що більшість із запропонованих процедур, інститутів та механізмів мають уводитись обережно, виважено, аби господарський процес після всіх реформаторських зусиль зміг виконувати свою основну функцію – бути ефективним, простим та оперативним інструментом вирішення економічних конфліктів. З нею погоджується Т. Гладишева з Одеського апеляційного господарського суду, яка зауважує, що реформування господарського процесу мало б відбуватися за участю суддів, адже лише за умови такого кваліфікованого контролю частину пропонованих новел можна було б впровадити в господарський процес без шкоди для його ефективності. Натомість, за її словами, «маємо новий ГПК, який через нечіткі формулювання зводить нанівець спроби позитивних зрушень».

Під час обговорення проекту нового Кодексу зверталася увага й на недосконалість положень щодо альтернативних форм урегулювання господарських спорів. Так, документ залишився без деталізованих положень стосовно досудового претензійного порядку розгляду спорів. За межами юрисдикції господарських судів залишилися спори щодо захисту економічної конкуренції, справи про заперечування та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, які по суті є господарськими. Натомість уведено процедуру врегулювання спору за участю судді після підготовчого провадження. Утім, і її прописано таким чином, що це може використовуватися для зволікання розгляду справи. Вбачається, що Кодекс мало б бути доповнено в цій частині нормою про можливість застосування до сторін матеріальних або процесуальних заходів відповідальності, що стимулювало б їх до належної поведінки.

Ухвали нового ГПК та їх законна сила

Оксана Машевська,

суддя Господарського суду Житомирської області

Спочатку трохи історії. За правилами ч. 3 ст. 4-5 ГПК України (тут і надалі старий ГПК ) ухвали суду викладались письмово у паперовій та електронній формах (йдеться про ЄДРСР). Вимоги до змісту ухвали суду визначались статтею 86 старого ГПК, однак на відміну від статті 85 цього Кодексу не містили порядку набрання нею законної сили. Стаття 93 старого ГПК, вміщена у розділ 12 «Перегляд судових рішень в апеляційному порядку», встановлювала строк подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду — протягом п’яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У п.12 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» було роз’яснено, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом (зокрема, частинами п’ятою та шостою статті 122-11 ГПК).

При цьому мало хто поцікавився , а що саме «інше» передбачено законом. Так, у статті 122-11 старого ГПК законодавець момент набрання законної сили ухвалою суду про відмову у видачі виконавчого документа визначив аналогічно рішенню суду: або після закінчення строку на її апеляційне оскарження, або після розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції. У будь-якому разі така ухвала після її оголошення в судовому засіданні законної сили ще не мала.

Інша справа з ухвалою суду про забезпечення позову. Мало вже й хто згадає, що чинна з 08.03.11 до 28.03.14 частина 3 статті 67 старого ГПК містила норму про те, що оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання. В контексті питання, що досліджується, цей приклад ілюструє, що така ухвала набирала законної сили негайно після її оголошення в судовому засіданні незалежно від права її апеляційного оскарження.

Та вже після чергових змін до статті 67 старого ГПК України , що набули чинності з 28.03.14, частину третю знову викладено в редакції: «ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено».

За таких обставин відсутність у статті 67 старого ГПК положень, які б чітко визначали, яким чином та коли ухвала про забезпечення позову набирає законної сили, суттєво ускладнювала фактичне виконання цього судового рішення (за винятком ситуації, коли сам суд зазначив у тексті ухвалі, що остання набрала законної сили, посилаючись на п.12 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» [1] ). Непевність щодо набрання законної сили ухвалою суду мала місце і в разі скасування забезпечення позову на підставі статті 68 старого ГПК незважаючи на зазначення про це в тексті ухвали [2] .

На проблемі правового регулювання питання набрання законної сили ухвалою суду не раз зосереджували увагу практикуючі юристи. Пропонувалось уніфікувати порядок набрання законної сили ухвалою суду однаково для ГПК, ЦПК та КАС у спосіб: ухвали суду, якими закінчується розгляд справи чи вирішується питання по суті заявлених до суду вимог (наприклад, ухвали про визнання мирової угоди, закриття провадження у справі, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі тощо) набирають законної сили в порядку, передбаченому для рішення суду, тобто після спливу строку для апеляційного оскарження такої ухвали чи після закінчення апеляційного перегляду, а процедурні ухвали суду (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи, витребування доказів, залучення третіх осіб і т.д.) – в день їх постановлення судом [3] .

Можна було б погодитись з автором якби не ухвали про забезпечення позову та його скасування, сенс ухвалення яких — негайність виконання незалежно від права оскарження.

З прийняттям нового ГПК (тут і надалі — Кодекс) мала бути усунена правова невизначеність навколо питання набрання ухвалами суду законної сили , насамперед, оскаржуваними. Вимога п.п. «б» п. 4 ч.1 ст. 234 Кодексу вказувати в резолютивній частині ухвали строк і порядок набрання нею законної сили та її оскарження передбачена для ухвал, що викладені окремим документом. Однак не всі ухвали, що викладені окремим документом, є оскаржуваними. Відтак питання: чи є обов’язковою для таких ухвал наведена вище процесуальна норма?

Відповідь на це питання варто розпочати із ст. ст. 232, 233 та 240 Кодексу , які передбачають постановлення судом ухвал, оформлених окремим документом (тут і надалі — письмова ухвала) та ухвал, занесених до протоколу судового засідання ( тут і надалі протокольна ухвала). Новелою Кодексу є постановлення судом скороченої ухвали у складі вступної та резолютивної частин (тут і надалі — скорочена письмова ухвала).

За змістом ч. 4 та 5 статті 233 Кодексу письмові ухвали постановляються в нарадчій кімнаті, а протокольні ухвали — не виходячи до неї.

Доводи на користь постановлення в нарадчій кімнаті всіх без винятку письмових ухвал автор вважає такими, що ґрунтуються на буквальному тлумаченні наведених вище процесуальних норм, а тому з ними не погоджується. З теорії права відомо, що буквальне тлумачення норм права має місце тоді, коли зміст норми права збігається з її текстуальним відображенням. Та про таємницю нарадчої кімнати йтиметься далі.

За змістом ч.2 ст. 254 та ст. 255 Кодексу в нарадчій кімнаті постановляються письмові ухвали, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду ( тут і надалі оскаржувані письмові ухвали). З практики застосування ч.1 ст.106 старого ГПК слід дійти висновку, що законодавцю ніколи не вдасться навести вичерпний перелік оскаржуваних ухвал суду (див. Рішення КСУ № 12-рп/2010 від 28.04.2010 (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) та Рішення КСУ №11-рп/2012від 25.04.2012 (справа щодо оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення). Йдеться про так звані «дзеркальні» ухвали.

До прикладу. За змістом ст. 255 Кодексу ухвалу про відмову у поновленні (продовженні) процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. На думку автора , окремо від рішення суду можна оскаржити також ухвалу про поновлення (продовження) процесуального строку.

Викладену вище думку автором сформовано принаймні на підставі чинної статті 117 нового КПК , яка передбачає право оскаржити ухвалу суду як про поновлення, так і відмову в поновленні процесуального строку.

Підсумовуючи дискусію в цій частині автор дотримується позиції, що в нарадчій кімнаті постановляються письмові ухвали, які за своїми правовими наслідками впливають (можуть вплинути) на остаточне судове рішення у справі. Такі ухвали можуть бути оскаржені окремо від рішення суду попри їх відсутність у переліку оскаржуваних ухвал згідно ст. 255 Кодексу (тут і надалі умовно оскаржувані письмові ухвали).

Окремі оскаржувані (умовно оскаржувані) письмові ухвали постановляються судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи ( 2 ст. 235 Кодексу) (тут і надалі позасудові оскаржувані письмові ухвали). Такі ухвали не постановляються в нарадчій кімнаті, оскільки не оголошуються.

За змістом ч.2 ст. 232 Кодексу для вирішення процедурних питань, пов’язаних з рухом справи в суді першої інстанції, також постановляються ухвали, викладені окремим документом (наприклад, ухвала про витребування доказів, про залучення співвідповідача, про вступ третьої особи тощо) (тут і надалі процедурні письмові ухвали).

Процедурні письмові ухвали не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (ч. 2 ст. 254 Кодексу), однак буквальне застосування ч. ч. 4 та 5 статті 233 Кодексу вказує на обов’язковість їх постановлення в нарадчій кімнаті.

Водночас нарадча кімната є не стільки певним місцем, скільки специфічним інститутом процесуального права. Таємниця нарадчої кімнати є однією з гарантій незалежності та неупередженості суду при ухваленні судового рішення. Однак не для постановлення процедурних письмових ухвал. Виняток становлять ухвали про самовідвід ( відвід) судді. Таку ж позицію поділяв Вищий господарський суд України у п. 3.17.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Підсумовуючи дискусію в цій частині автор дотримується позиції, що процедурні письмові ухвали не повинні постановлятися у нарадчій кімнаті. Єдине на що варто зосередити увагу , так це на складанні орієнтовного переліку таких ухвал за нормами Кодексу.

Процедурними письмовими ухвалами є також позасудові письмові ухвали, які постановляються без виходу до нарадчої кімнати та не підлягають оскарженню окремо від рішення суду (тут і надалі позасудові процедурні письмові ухвали) (2 ст. 235 Кодексу).

Окрему групу процедурних ухвал становлять протокольні ухвали. Попри відсутність на даний час чіткого розуміння, які ухвали належать до протокольних ухвал, однозначним є те, що такі ухвали не підлягають апеляційному оскарженню, а їх письмовою формою є протокол судового засідання (ч.ч. 5 та 8 ст. 233 Кодексу).

Вимога законодавця (ч.8 ст. 233 Кодексу) викладати всі судові рішення також в електронній формі , не повинна, на думку автора, поширюватися на протокольні ухвали, оскільки буквальне застосування наведеної процесуальної норми призведе до того, що до судового реєстру почнуть відсилати протоколи судового засідання.

В контексті досліджуваного питання варто звернути увагу на ч.3 ст. 223 Кодексу, згідно якої протокол судового засідання підписує лише секретар судового засідання. Оскільки ч.2 ст. 224 Кодексу передбачає можливість постановлення ухвали за наслідками розгляду письмових зауважень на протокол судового засідання, головуючому судді доцільно щонайменше перевіряти зміст внесеної до нього протокольної ухвали секретарем судового засідання. На думку автора, не зайвим буде і підписання головуючим суддею протоколу судового засідання, що містить протокольну ухвалу.

Новелою Кодексу є скорочена письмова ухвала, яка постановляється, як правило, у складних справах (абз. 2 ч.6 ст. 233 ). На думку автора, скорочена письмова ухвала може постановлятись і не в складних справах, та незалежно від того, чи є така ухвала після складання повного тексту оскаржуваною (умовно оскаржуваною) чи процедурною.

Вищевикладене дослідження дає підстави автору дійти висновку, що вимога п. п. «б» п. 4 ч.1 статті 234 Кодексу вказувати в ухвалі суду строк і порядок набрання нею законної сили та її оскарження поширюється на оскаржувані (умовно оскаржувані) письмові ухвали, в тому числі, позасудові.

У частині 1 статті 235 Кодексу передбачено, що ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення , якщо інше не передбачено цим Кодексом (про інше — далі).

Для того, що б правильно сформулювати позицію з приводу застосування цієї процесуальної норми слід насамперед чітко відокремити одне від одного такі феномени, як: «момент набрання законної сили» та «строк оскарження».

Припустимо, що суд оголосив лише вступну та резолютивну частину ухвали про забезпечення позову, а повний текст склав за кілька днів (йдеться про скорочену ухвалу). Відтак, оголошено ухвалу (резолютивну її частину!) і набрала вона негайно законної сили , а описова та мотивувальна частина суті ухвали вже не змінять. Тому у скороченій ухвалі має бути зазначено коли буде виготовлений її повний текст. А у повному тексті — коли було проголошено та коли набрала законної сили.

Що значить негайно? Так, строк оскарження визначається днями, тому і перебіг його починається наступного ДНЯ. Та от тільки до моменту набрання чинності це відношення жодного не має! Негайно, це тут і зараз, у цю мить. За такою логікою в ухвалі має бути зазначено крім дати її проголошення також і час її проголошення (актуально для забезпечення позову).

Інше питання — безумовна можливість відновлення строку оскарження, коли суд невідомо скільки повний текст виготовляв. Але це не стосується ані набрання законної сили ухвалою ані перебігу строку оскарження. Такий висновок підтверджує норма п.2 ч.2 ст. 256 Кодексу.

Таким чином, у разі проголошення в судовому засіданні повного тексту оскаржуваної (умовно оскаржуваної) письмової ухвали в резолютивній частині слід вказувати, що вона набрала законної сили та підлягає оскарженню окремо від рішення суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення скороченої ухвали – вказувати окрім викладеного дату складання повного тексту ухвали (ч.6 ст. 240 Кодексу).

За змістом частини 2 ст. 235 Кодексу позасудові оскаржувані письмові ухвали набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). Такі ухвали a priori викладаються повним текстом. Оскільки вимоги п. п. «б» п. 4 ч.1 ст. 234 Кодексу для таких ухвал є обов’язковими, в їх резолютивній частині необхідно вказувати, що ухвала вона набрала законної сили та підлягає оскарженню окремо від рішення суду протягом десяти днів з дня її вручення.

На думку автора, незайвим з точки зору правової визначеності буде вказувати у резолютивних частинах письмових процедурних ухвал, в тому числі, позасудових, що ухвала набрала законної сили та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду У разі проголошення скороченої ухвали – вказувати ,окрім викладеного, дату складання повного тексту ухвали.

Підсумовуючи викладене вище, ухвали за Кодексом автором згруповано у таблицю.

[1] Ухвала Господарського суду Житомирської області від 18.10.2017 у господарській справі №906/903/17 // 69579569

[2] Ухвала Господарського суду Житомирської області від 14.07.2017 у господарській справі №3/906/29/13-г// 67748032

[3] Набрання законної сили ухвалою суду в цивільній справі // автор адвокат Євген Левіцький, «AEQUO, ЮФ» // посилання

Що змінилося в ГПК (порівняльна таблиця)

27.12.2017 11:43

15 грудня набрали чинності зміни до процесуального законодавства (Закон №2147-VIII), згідно з якими змінено Господарський процесуальний кодекс України.

Експерти – адвокат, голова ВКДКА, президент Спілки адвокатів України, перший проректор Вищої школи адвокатури, Рє.СЋ.РЅ., доцент Олександр Дроздов та адвокат РђРћ «РљРѕР»РµРіС–СЏ адвокатів України», помічник першого проректора Вищої школи адвокатури Олена Дроздова – проаналізували попередню С– РЅРѕРІСѓ версії ГПК та сформували порівняльну таблицю положень.

Ознайомитися зі змінами до ГПК можна тут.

ГПК БІЗНЕС, ТЗОВ

ГПК БІЗНЕС, ТЗОВ

вул.Городоцька 9-Б
Пустомитівський р-н, с.Холодновідка Львівська обл. 81112
Украина

* Телефон, который Вы сможете видеть 3 минуты, не является прямым телефоном, а соединит Вас со службой, которая подключит нужного Вам абонента. Услуга предоставлена Kompass. Почему этот номер?

* Телефон, который Вы сможете видеть 3 минуты, не является прямым телефоном, а соединит Вас со службой, которая подключит нужного Вам абонента. Услуга предоставлена Kompass. Почему этот номер?

Все линии на данный момент заняты, попробуйте еще раз.

Данные компании ГПК БІЗНЕС, ТЗОВ

Презентация

Код ЕГРПОУ/ЄДРПОУ 37870544
Предоставление в аренду и эксплуатацию собственного или арендованного недвижимого имущества

Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна

Ищете такие же компании? Попробуйте www.demo.kompass.ua

Общая информация

Обслуживающие банки

  • Приватбанк

Основные показатели ГПК БІЗНЕС, ТЗОВ

Количество работающих

По месту расположения

От 0 до 9 сотрудников

Всего в компании

От 0 до 9 сотрудников

Руководство ГПК БІЗНЕС, ТЗОВ

Руководство

Павло Вікторович Горбунов

Продукция и услуги ГПК БІЗНЕС, ТЗОВ

Продукция и услуги

  • Производитель
  • Дистрибьютор
  • Провайдер услуг

ПОХОЖИЕ КОМПАНИИ:

Регулярные обновления базы данных и высокое качество информации

Бизнес-справочник предприятий

По товарам и услугам

По регионам

Наши предложения

Правовая информация

Онлайн-справочники компаний и решения для работы с базами данных

Kompass — подразделение компании KOMPASS INTERNATIONAL SA, которая является владельцем данного веб-сайта.

Наши решения разработаны специально для профессионалов.

Служба поддержки KOMPASS

Присоединяйтесь!

Подпишитесь на наши новости с социальных сетях

Введите логин и пароль

Общая политика Kompass по защите персональных данных

Данные, которые мы собираем, предназначены только для использования в нашей системе. Продолжая пользоваться нашими услугами с 25 мая 2018 года, вы соглашаетесь с условиями нашей обновленной Политики конфиденциальности и Политики куки.