Коментар до ст 120

Науково-практичний коментар до ст. 120 Кримінального кодексу України

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності,-

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єктом злочину є життя та здоров’я особи.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується: 1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді доведення особи до:

а) самогубства, б) замаху на самогубство; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням і наслідками.

Самогубство — це умисне позбавлення себе життя. Жорстоке поводження може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання — мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо. Про поняття шантажу див. коментар до ст. 303. Примус до протиправних дій означає домагання від іншої особи шляхом погрози, насильства чи інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством. Систематичне приниження людської гідності полягає, зокрема, у багаторазових образах, глумлінні над потерпілим, цькуванні, поширенні наклепницьких вигадок, іншому принизливому ставленні до потерпілого. Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ч. 3 ст. 365 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 120.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. Якщо винний умисно схилив до самогубства особу, яка не усвідомлює значення своїх дій, вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати за відповідною частиною (і пунктом ч.2) ст. 115.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо: 1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою ознакою — щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120).

Про поняття матеріальної та іншої залежності див. коментар до ст. 66. Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку.

Стаття 120. Доведення до самогубства

Кримінальний кодекс України (ККУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 01.09.2001

Ст. 120 ККУ в останній чинній редакції від 7 березеня 2018 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Особлива частина

Розділ II. Злочини проти життя та здоров’я особи

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, систематичного приниження її людської гідності або систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі, схиляння до самогубства, а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства, —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Доведення до самогубства

Законодавець за характером і ступенем суспільної небезпеки, виходячи зі ступеня тяжкості злочину, фактично ставить знак рівняння між умисними тяжкими вбивствами або принаймні умисними вбивствами середньої тяжкості, вбивством через необережність і доведенням до самогубства.

І це невипадково, адже зазначені злочини входять до однієї групи злочинів проти життя. Хоча самогубство чи замах на самогубство без стороннього впливу не визнаються караними за українським кримінальним законодавством, є особистою справою кожного громадянина, доведення до самогубства становить велику суспільну небезпеку. В її оцінці слід взяти до уваги, що самогубство як таке в жодному разі не можна визнати суспільно корисним, і не лише через складну демографічну ситуацію в державі.

У цьому разі йдеться про те, що потерпіла особа вимушена піти на такий крок, приймає фатальне рішення не самостійно, не через об’єктивно існуючі, як їй здається, нездоланні фактори, а внаслідок активного, інтенсивного негативного впливу іншої особи, за відсутності якого трагічного, частіше за все незворотного наслідку можна було б уникнути. Не слід недооцінювати й небезпеку суб’єктів аналізованого злочину, які здебільшого проявляють різко негативні особисті якості, відверто вороже, нелюдське, антигуманне відношення до іншої особи, зневажливо ставляться до її життя, яке згідно з Конституцією України (ст. 3) є найвищою соціальною цінністю.

Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності як основний склад самогубства (ч. 1ст. 120 КК).

Потерпілими є: а) дорослі особи, які не перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого та в результаті зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 120 КК впливу з його боку позбавили себе життя будь-яким шляхом; б) указані особи, які в результаті такого впливу намагалися позбавити себе життя, але з причин, що залежали чи не залежали від їхньої воли, не довели задумане до кінця. Оскільки самогубство не є злочином за КК, правильніше говорити не про замах на самогубство, а про його спробу.

Схилення до самогубства малолітньої дитини або психічно хворої людини, які не здатні розуміти значення своїх дій або керувати ними, має розцінюватися як умисне вбивство або замах на умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК, за умови, що самогубство сталося.

Об’єктивна сторона злочину має такі складові: 1) дія чи бездіяльність, що спрямована або створює реальні умови для самогубства іншої особи чи її замаху на самогубство; 2) доведення іншої особи до самогубства або до замаху на самогубство вчиняється шляхом жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності; 3) в результаті саме здійснення такого впливу, а не з будь-яких інших причин потерпіла особа позбавляє себе життя або намагається позбавити себе життя.

Жорстоке поводження — нещадні, безжалісні, немилосердні, суворі, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Шантаж — погроза розголошення інформації, яку потерпілий бажає зберегти у таємниці. Примус до протиправних дій — фізичне та психічне насильство, спрямоване на те, щоб змусити потерпілого вчинити делікт, проступок, правопорушення чи злочин. Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, наруга над ним тощо).

Суб’єкт злочину — загальний. Ставлення винної особи до потерпілого може бути різноманітним, але у будь-якому разі останній не перебуває в матеріальній або іншій залежності від винного. Така конструкція диспозиції ч. 1 ст. 120 КК 2001 р. суттєво розширює (порівняно з КК 1960 р.) коло суб’єктів доведення до самогубства та, відповідно, значно посилює охоронну функцію кримінального закону.

Суб’єктивна сторона доведення до самогубства сформульована досить широко й охоплює майже всі форми та ступені вини. У разі умисного вчинення злочину можливі прямий або непрямий умисел. Особа, стосовно якої потерпілий не має матеріальної або іншої залежності, усвідомлює своє жорстоке поводження з потерпілим, тобто що він шантажує потерпілого, примушує до протиправних дій або систематично принижує його людську гідність, усвідомлює, що це може призвести до доведення потерпілого до самогубства чи замаху на самогубство, передбачає реальну можливість настання подібних наслідків, бажає чи свідомо припускає їх настання. Мотив і мета вчинення злочину впливу на кваліфікацію не мають, але можуть свідчити про наявність прямого умислу.

Щодо злочинної самовпевненості винна особа передбачає можливість доведення потерпілого до самогубства або до замаху на самогубство, але легковажно розраховує на певні конкретні обставини, які здатні, на її думку, відвернути настання таких наслідків. Злочинна недбалість характерна тим, що та сама особа не усвідомлює своєї дії або бездіяльності, що утворює реальну загрозу для цієї людини, не передбачає можливість доведення іншої людини до самогубства або до замаху на самогубство, хоча повинна була за таких обставин і мала реальну змогу це передбачити, якщо б винна особа діяла обачливіше.

Ч. 1 ст. 120 КК містить загальну норму для всіх решта спеціальних норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за доведення до самогубства як наслідок вчинення інших злочинів. До таких спеціальних норм слід віднести: ч. 4 ст. 152 КК (зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки у вигляді самогубства або замаху на самогубство потерпілої особи); ч. 3 ст. 865 КК (перевищення влади або службових повноважень, що призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження) тощо. У разі конкуренції вказаної загальної норми та спеціальних норм діяння слід кваліфікувати за спеціальною нормою.

Ч. 2 ст. 120 КК передбачає кримінальну відповідальність за кваліфікований склад злочину, тобто за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох чи більше осіб.

Ч. 3 ст. 120 КК передбачає кримінальну відповідальність за особливо кваліфікований склад злочину, що розглядається, тобто за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, якщо це було вчинено щодо неповнолітнього або щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, якщо це було вчинено щодо неповнолітнього або, якщо хоча б одна з двох або більше осіб була неповнолітньою.

Стаття 120. Доведення до самогубства

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Злочин, що розглядається, являє собою значну суспільну небез­печність, оскільки він посягає на життя людини, суперечить моральним принципам людського співжиття.

2. З об’єктивної сторони він характеризується такими ознаками:

1) діями, що полягають у жорстокому поводженні з особою, шантажі, при­мусі до протиправних дій або систематичному приниженні її людської гідності; 2) наслідками у вигляді самогубства потерпілого або замаху на са­могубство; 3) причинним зв’язком між вказаними діями та наслідками.

3. Жорстоке поводження — це безжалісні, грубі діяння особи, які завда­ють потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, система­тичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одя­гу, житла тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в спра­вах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

4. Шантаж — це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про хворобу, позашлюбні сто

сун­ки тощо). Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помил­ковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати.

5. Примус до протиправних дій — це фізичний або психічний вплив на особу з метою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавст­вом. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо.

6. Систематичне приниження людської гідності — це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над ним тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, як­що при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність.

7. Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, пра­вомірного звільнення з роботи), а також внаслідок повідомлення хоча й та­ких, що принижують гідність особи, але достовірних, таких, що відповіда­ють дійсності, відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі).

8. Стаття 120 КК може бути застосована лише за умови, що жорстоке по­водження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження людської гідності мало наслідком самогубство (позбавлення се­бе життя) або замах на самогубство (спроба позбавити себе життя). При цьому є необхідним, щоб потерпілий діяв умисно, тобто свідомо бажав позбавити себе життя. Винний при цьому не здійснює жодних дій, які без­посередньо спричиняють смерть потерпілому.

9. Між передбаченою у ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством або замахом на самогубство потерпілого повинен бути причинний зв’язок. Відсутність такого зв’язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.

10. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на свідоме позбавлення себе життя.

11. Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується виною, яка може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Осо­ба може бажати настання наслідків у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких нас­лідків, за умови, що вона могла і повинна була це передбачити. Якщо осо­ба не передбачала і не могла передбачити самогубства або замаху на само­губство з боку потерпілого, відповідальність за доведення до самогубства на­ставати не може.

12. Суб’єктом передбаченого ст. 120 КК злочину може бути осудна осо­ба, яка досягла 16-річного віку.

13. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є доведення до са­могубства або замаху на самогубство особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120 КК) та вчинення таких дій щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років (ч. З ст. 120 КК).

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або перебуває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, непо­внолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів тощо). Під іншою за­лежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від ви­кладача, одного родича від іншого та ін.

14. Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідаль­ності на тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві та­кож не карається законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство сталося.

Коментар до статті 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності,-

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб,-

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єктом злочину є життя та здоров’я особи.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується: 1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді доведення особи до:

а) самогубства, б) замаху на самогубство; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням і наслідками.

Самогубство — це умисне позбавлення себе життя. Жорстоке поводження може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання — мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо. Про поняття шантажу див. коментар до ст. 303. Примус до протиправних дій означає домагання від іншої особи шляхом погрози, насильства чи інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством. Систематичне приниження людської гідності полягає, зокрема, у багаторазових образах, глумлінні над потерпілим, цькуванні, поширенні наклепницьких вигадок, іншому принизливому ставленні до потерпілого. Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ч. З ст. 365 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 120.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. Якщо винний умисно схилив до самогубства особу, яка не усвідомлює значення своїх дій, вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати за відповідною частиною (і пунктом ч.2) ст. 115.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо: 1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою ознакою — щодо неповнолітнього (ч. З ст. 120).

Про поняття матеріальної та іншої залежності див. коментар до ст. 66. Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку.