Ст 146 кку коментар

Содержание:

Кримінальний кодекс України
Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

Кримінальний кодекс України (ККУ)

  • перевірено сьогодні
  • кодекс від 28.08.2018
  • вступив у чинність 01.09.2001

Ст. 146 ККУ в останній чинній редакції від 1 вересня 2001 року.

Нові не набрали чинності редакції статті відсутні.

Особлива частина

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Русский English

Яремко Галина Зіновіївна,

Львівський державний університет внутрішніх справ

БЛАНКЕТНА ДИСПОЗИЦІЯ Ч. 1 СТ. 146 КК УКРАЇНИ «НЕЗАКОННЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ»

Розділ III Особливої частини КК України серед злочинів проти волі, честі та гідності особи називає, зокрема, незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). Власне, вказівка на незаконність позбавлення волі надає диспозиції даної статті бланкетного характеру. М.І. Пікуров при дослідженні аналогічного складу злочину у КК РФ вказує, що якщо проаналізувати елементи складу даного злочину випливає, що при незаконному позбавленні волі, на відміну від завідомо незаконного затримання або незаконного приводу, мова йде про вчинення злочину особами, які неуповноважені на здійснення затримання, приводу, арешту чи інших дій, які спрямовані на позбавлення волі особи [1, с. 112]. Тобто, на думку автора, для встановлення ознаки незаконності немає потреби звертатися до норм інших галузей права, достатньо лише одного факту вчинення даного діяння приватною особою. Таким чином, виходить, що вказівка на незаконність позбавлення волі не несе змістовного навантаження, як наслідок — диспозиція не є бланкетною.

Проте з такою точкою зору погодитися не можна. Значущим в цій ситуації, справді, виступає суб’єкт злочину, який є загальним. Суб’єктами ж злочину, передбаченого ст. 371 КК України («Завідомо незаконні затримання, привід або арешт») можуть бути лише відповідно службові особи органів дізнання, слідчі, прокурори, начальники місць попереднього ув’язнення. Однак, не враховано, що є ще інша група осіб, які можуть бути наділені правом позбавляти волі особу. Йдеться, зокрема, про «осіб, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її у місце, яке вона не має змоги вільно залишати, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров’я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають в них під опікою чи піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, ДПС, УДО, посадові особи інших відомств, задіяних до антитерористичної операції тощо). Крім того, правовий обов’язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг із забезпечення особистої безпеки особи тощо» [2, с. 336]. Тобто з’ясування змісту бланкетної вказівки на «незаконність» позбавлення волі зводиться до уяснення того, чи не була особа, яка позбавила волі іншу особу, управомочена на такі дії. При цьому, якщо таке право особи випливає з нормативного припису, то звернення до останнього лежить в площині бланкетного характеру диспозиції. Якщо ж право особи на такі дії випливає із правозастосувального акту (наприклад, договору морського круїзу), то встановлення наявності підстав для позбавлення волі лежить в площині з’ясування фактичних обставин справи, оскільки бланкетні диспозиції не передбачають звернення до такого роду актів (див. рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі)).

Диспозиція ч. 1 ст. 146 КК України не містить жодних вказівок щодо допустимого рівня бланкетності. Однак, очевидно, що незаконним позбавленням волі порушується, зокрема, конституційне право особи на свободу пересування. А відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України [3] та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [4] кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (виділено авт.: Я.Г.). Отже, незважаючи на відсутність у диспозиції ст. 146 КК України обмежень допустимого рівня бланкетності, при з’ясуванні змісту незаконного характеру позбавлення волі допустим є звернення до підстав, які передбачені лище джерелами права, що мають силу закону.

Література:

•1. Пикуров Н. И. Уголовное право в системе межотраслевых связей: монография / Н.И. Пикуров. — Волгоград : Волгоградск. юрид. ин-т МВД России, 1998. — 220 с.

•2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: 4-те видання перероблене і доповнене / [за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка]. — К.: Юридична думка, 2007. — 1184 с.

•3. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — ст. 141.

•4. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 15. — ст. 232.

Український юридичний портал

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосу­ванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викраден­ня людини полягає в тому, що таке діяння посягає саме на недоторканість людини, яка охороняється і гарантується Конституцією, а якщо воно вчи­няється за обтяжуючих обставин, то додатково ставить у небезпеку життя або здоров’я нотетут-пото. їїе.’а\юс.е.\>е.там&. о^’єлку \\у>отс> -атюта™^ — особ-чсто. воля, під якою розуміється свобода вибору людиною місця свого перебуван­ня чи свобода переміщення. Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за спеціальними нормами криміна­льного закону (див., наприклад, ст. 444 КК).

2. Об’єктивна сторона злочину передбачає: незаконне позбавлення волі (1) або викрадення людини (2). Вчинення одного із зазначених діянь є до­статнім для встановлення об’єктивної сторони злочину.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявити­ся у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізичного насиль­ства (наприклад, потерпілого зв’язують і замикають у підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного на­сильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують зали­шатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (напри­клад, людину заманюють у будь-яке місце і замикають з метою позбавлен­ня волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або крайньої необхідності (ст. 39 КК). Виклю­чається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбав­лення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.

Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення лю­дини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення і утримання по­терпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізич­ним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що скоюються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком ви­падків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мова про згоду потерпілої особи, якщо остання визнана су­дом недієздатною внаслідок психічної хвороби або недоумства.

Якщо спосіб застосування незаконного позбавлення волі або викрадення людини містить також ознаки іншого складу злочину, вчинені дії підляга­ють кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, потерпілому були спричинені тілесні ушкодження). :

3. Діяння як у виді незаконного позбавлення волі, так і у виді викраден­ня людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження сво­боди переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і не­законне позбавлення волі, і викрадення людини відносяться до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фак­тичного звільнення потерпілого. Виходячи з цього, дії -особи, яка приєднується до утримування потерпілого у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконавство або інша співучасть у виконанні цьо­го злочину.

4. З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умис­лом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов’язковим є усвідомлення особою незаконності діяння, що нею вчи­няється.

5. Суб’єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, пе­редбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16-ти років. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищен­ня влади, тобто за ст. 365 або статтями 371, 375, 424 КК.

6. Згідно з ч. 2 ст. 146 обставинами, що обтяжують відповідальність за цей злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, що­до двох чи більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що супроводжува­лися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазна­чених у ч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. ко­ментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб пе­редбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК).

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого слід ро­зуміти випадки незаконного позбавлення волі або викрадення, коли діяння­ми винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або за­гроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров’я, тобто такого, що здатне потягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 цього Кодексу.

Заподіяння фізичних страждань — це випадки, коли потерпілому спричи­няється сильний фізичний біль або тримання його у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, в холодному чи сирому приміщенні, ненадання їжі, води).

Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину во­гнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушко­дження). Це також випадки погрози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове по­ложення). Зброя може бути застосована як проти потерпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозвіл щодо законного поводження з нею, дії осо­би додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалий час. Ця обставина стосується, як правило, незаконного позбав­лення волі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астро­номічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров’я потерпіло­го тощо.

7. У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ст. 28 КК.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його само­губство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлен­ня винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146, і умисно вбила по­терпілого, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинен­ня тяжких наслідків і за частинами 1 або 2 ст. 115 КК. За сукупністю зло­чинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або ви­крадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин: за ч. 2 ст. 121 та ч. З ст. 146 КК.

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Веломагазин Украины №1

OBOD.com.ua

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

  1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небез­печним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося за­подіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюва­не протягом тривалого часу, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

  1. Об’єктивна сторона злочину передбачає такі діяння: 1) незаконне позбавлення волі; 2) викрадення людини. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для встановлення об’ єктивної сторони злочину. Склад цього злочину — формальний.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині обирати за своєю волею місце знаходження. Воно може виявитися у затриманні по­терпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом засто­сування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють у під­валі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою застосування зброї потерпілого примушують залишатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють у будь-яке місце і зачиняють з метою позбавлення волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідаль­ність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або край­ньої необхідності (ст. 39 КК). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.

Найнебезпечнішою формою незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення потерпілого, переміщення його з того місця, де він знаходився, та подальше утримання потерпілого викрадачем або іншою особою. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що вчиня­ються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком випадків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мови про згоду потерпілого, якщо останній визнаний судом недієздатним внаслідок психічної хворо­би або недоумства.

  1. Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення лю­дини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщен­ня потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважа­ються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого. Виходячи з цьо­го дії особи, яка приєднується до утримування потерпілого, що перебуває у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконання або інша співучасть у вчиненні цього злочину.
  2. Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов’язковим є усві­домлення особою незаконності діяння, що нею вчинюється.
  3. Суб’єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16-ти років. Службові особи за подібні дії несуть відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, тобто за ст. 365 або статтями 365[2], 371, 375, 424 КК.
  4. Згідно з ч. 2 ст. 146 КК обставинами, що обтяжують відповідальність за цей

злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи біль­ше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазначених у ч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. коментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб передбачає випадки вчинення одиничного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров ’я потерпілого, слід розуміти випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини, коли діяннями винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або загроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров’я, тобто такого, що здатне по­тягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 КК.

Заподіяння фізичних страждань — це випадки, коли потерпілому спричиняється сильний фізичний біль або його тримають у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, у холодному чи вологому приміщенні, без їжі).

Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину вогнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, за­вдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушкодження). Це також випадки по­грози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове положення). Зброя може бути застосована як проти по­терпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозволу щодо законного поводження з нею, дії особи додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалий час. Ця обставина стосується, як правило, незаконного позбавлення волі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астрономічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров’я потерпілого тощо.

  1. У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою або спричинення внаслідок позбав­лення волі чи викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ч. 3 ст. 28 КК.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжко­сті тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлення винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146 КК, і умисно вбила потерпілого, який був викрадений, мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 146 КК за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3

ч. 2 ст. 115 КК (за обставиною — умисне вбивство викраденої людини). Умисне вбив­ство особи, яка була незаконно позбавлена волі, кваліфікується за ч. 3 ст. 146 КК і за частинами 1 або 2 ст. 115 КК залежно від обставин, що супроводжували таке вбивство. За сукупністю злочинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або викрадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого ті­лесного ушкодження за обтяжуючих обставин (за ч. 2 ст. 121 та ч. 3 ст. 146 КК).