Ст 286 п2

Содержание:

Український юридичний портал

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило по­терпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або за­подіяли тяжке тілесне ушкодження, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спри­чинили загибель кількох осіб, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Примітка. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні маши­ни, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

1. В умовах технічного прогресу розвиваються всі види механічного транспорту, збільшується потужність та швидкість руху транспортних за­собів. Крім позитивних змін у роботі транспорту, це породжує і негативні явища. Більш реальною стає можливість настання тяжких наслідків — заги­бель чи травмування людей, знищення чи пошкодження транспортних за­собів, вантажів та ін. Важливою умовою безпечної роботи всіх видів ме­ханічного транспорту є дотримання всіма учасниками правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Серед усіх транспортних злочинів це посягання є найбільш поширеним, у зв’язку з чим кримінально-правові заходи бороть­би з цим злочином набувають особливої актуальності.

2. У примітці до цієї статті перераховані транспортні засоби, на яких мо­же бути вчинений цей злочин. До них належать всі види автомобілів, трак­тори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

3. Серед автомобілів є вантажні і легкові, машини спеціального призна­чення — санітарні, пожежні, спортивні, автокрани, навантажувачі, вишки, поливальні, а також автобуси. Трактори — це самохідні колісні машини та на гусеничному ходу, призначені для перевезення вантажів, а також вико­нання різноманітних робіт — сільськогосподарських, будівельних, лісових тощо. Інші самохідні машини призначені для будівельних, дорожніх, сільськогосподарських та інших робіт — грейдер, комбайн, бульдозер, кран, екскаватор тощо. Трамваї і тролейбуси (пасажирські, вантажні, колієукла­дальні, ремонтні, спеціального обслуговування) належать до міського елек­тротранспорту, рух яких здійснюється відповідно до Правил дорожнього ру­ху. Мотоцикли і моторолери (дорожні, спортивні, спеціального призначен­ня) можуть бути з боковим причепом та без нього. Вони повинні мати дви­гун з робочим обсягом 50 куб. см і більше. Сюди також слід зарахувати мо­токоляски й інші транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг. Інші механічні транспортні засоби, які приводяться в рух за допомогою двигуна, — це різного роду всюдиходи, аеросани, амфібії то­що, крім мопедів, тобто двоколісних транспортних засобів, які мають двигун з робочим обсягом до 50 куб. см.

4. Об’єктивна сторона злочину характеризується трьома ознаками: а) діянням; б) наслідками; в) причинним зв’язком між діянням і наслідками.

5. Діяння (дія чи бездіяльність) полягає в порушенні правил безпеки ру­ху й експлуатації транспорту. Диспозиція цієї статті є бланкетною. Тому при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею потрібно звертатись до нормативних актів, які регламентують порядок дорожнього руху та експлуатації механічного транспорту. Основ­ним нормативним актом у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху є «Правила дорожнього руху», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 13. Крім того, важливе значення має За­кон України «Про дорожній рух», який було прийнято ЗО червня 1993 р. (ВВР. — 1993. — №31). При визначенні характеру порушення правил без­пеки руху необхідно встановлювати, яку статтю чи пункт Правил поруши­ла особа, що керувала транспортним засобом. На це звертає увагу Пленум Верховного Суду України у відповідних постановах, присвячених справам про автотранспортні злочини.

6. Порушення правил безпеки руху може виявлятися в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об’їзду перешкод, проїзду перехресть, правил користування світловими приладами, буксирування, а також їзди з причепом, проїзді на заборонений знак чи сигнал світлофора тощо.

7. Порушення правил експлуатації може полягати в недотриманні водієм технічних умов експлуатації, порушенні порядку перевезення паса­жирів, неправильному завантаженні, укладанні і закріпленні вантажів, експлуатації технічно несправних транспортних засобів тощо. Загальні ви­моги до технічного стану транспортних засобів викладені в розділі 31 «Правил дорожнього руху». Крім того, на автотранспорті України затвер­джені «Правила технічної експлуатації рухомого складу автотранспорту» (К.: Техніка, 1972). За статтею 286 КК кваліфікуються лише такі порушен­ня правил експлуатації, які пов’язані з безпекою руху транспортних за­собів. Тому не можуть кваліфікуватися за цією статтею порушення правил експлуатації, не пов’язаних із безпекою руху. Це, наприклад, порушення термінів технічного обслуговування транспортних засобів або недотриман­ня вимог при застосуванні видів пально-мастильних та інших матеріалів тощо. Порушення вимог законодавства про охорону праці, а також пору­шення правил безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних, сільськогосподарських, будівельних та інших робіт, не підпадає під ознаки ст. 268 КК.

8. Слід розрізняти транспортні засоби, які призначені тільки для переве­зення вантажів і пасажирів, від інших самохідних машин (трактори, комбай­ни, бульдозери, грейдери тощо). Перші завжди рухаються згідно з «Правила­ми дорожнього руху». Інші самохідні машини можуть використовуватися для перевезення вантажів, а також для виконання різних робіт (сільськогоспо­дарських, дорожніх, будівельних та ін.). Якщо такі машини перебувають у ро­бочому стані, їхній рух здійснюється відповідно до «Правил дорожнього ру­ху». Виконання такими машинами інших робіт у процесі руху регламен­тується іншими правилами та інструкціями, порушення яких за певних умов може кваліфікуватися за іншими статтями Кримінального кодексу.

9. Відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів настає незалежно від місця, де було допущено пору­шення (магістраль, шосе, вулиця, залізничний переїзд, двір, поле, територія підприємства тощо)

10. Другою ознакою об’єктивної сторони є суспільне небезпечні наслідки. Відповідальність за ст. 286 КК диференційована залежно від тяжкості наслідків, які настали. В частині 1 наслідками є середньої тяжкості тілесні ушкодження, в ч. 2 — тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого, в ч. З — загибель кількох осіб.

11. Інколи порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту викликає наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК. У таких ви­падках скоєне кваліфікується лише за тією частиною статті, яка передбачає відповідальність за більш тяжкі наслідки. За реальної сукупності злочинів, коли мали місце два і більше самостійних не пов’язаних між собою пору­шень, які викликали самостійні наслідки, відповідальність настає за су­купністю злочинів. Якщо особа двічі порушила і в різний час правила і в кожному з цих випадків загинула людина, то скоєне повинно кваліфікува­тись за ч. 2 ст. 286 КК. Якщо ж смерть двох і більше осіб є наслідком тієї самої транспортної пригоди, тобто одного або пов’язаних між собою кількох порушень правил, то відповідальність настає за ч. З ст. 286 КК.

12. Причинний зв’язок між діянням і наслідками, що настали, є обов’яз­ковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину. Для встановлення при­чинного зв’язку важливе значення має характер порушення. Інколи до таких порушень зараховують: керування транспортним засобом у нетверезому стані, з непрацюючим спідометром, відсутність у водія посвідчення на право керування транспортним засобом певної категорії та ін. Зазначені порушен­ня не можуть бути причиною тяжких наслідків. Причиною тяжких наслідків можуть бути лише такі порушення, які створюють реальну можливість на­стання наслідків. Це такий стан технічної системи транспорту в конкретній дорожній обстановці, який при подальшому розвитку подій і процесів пере­творюється в дійсність, тобто спричиняє суспільне небезпечні наслідки.

13. Певні труднощі виникають, якщо кілька причин породжують одні наслідки. Це можуть бути: неправильна поведінка інших учасників дорож­нього руху, особливі погодні умови, недоліки дорожнього покриття, не­задовільний технічний стан транспортного засобу тощо. У таких випадках призначаються експертизи, які допомагають встановити причинний зв’язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і суспіль­не небезпечними наслідками.

14. У тих випадках, коли наслідки перебувають у причинному зв’язку з порушеннями, які допустили два або більше водіїв, то всі вони притягають­ся до кримінальної відповідальності.

15. Суб’єктивна сторона цього злочину, визначається складністю об’єктивної сторони, яка характеризується діянням, наслідками та причин­ним зв’язком між ними. У зв’язку з цим психічне ставлення особи слід виз­начати як до факту порушення правил, так і до наслідків цього порушення. Порушення правил може бути вчинене з прямим умислом або зі злочинною недбалістю. Щодо наслідків вина особи може бути тільки необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). В цілому цей злочин визнається необережним.

16. Якщо буде встановлено, що спричинення смерті або тілесних ушкод­жень охоплювалось умислом водія, то скоєне повинне кваліфікуватися як умисний злочин проти життя та здоров’я людини.

17. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку та керує транспортним засобом. Під час навчальної їзди в автомобілях з подвійним управлінням суб’єктом злочину є інструктор, який здійснює навчання кур­санта і знаходиться рядом з водієм. При притягненні до кримінальної відпо­відальності не має значення наявність або відсутність у водія права на управління транспортним засобом, є водій працівником транспортного під­приємства чи власником транспортного засобу тощо. На кваліфікацію також не впливає, чи має водій навички, досвід управління транспортним засобом певної категорії або в особливих умовах тощо.

18. Не підлягають кримінальній відповідальності особи, які підбурювали водія до порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів, якщо це викликало наслідки, передбачені ст. 286 КК. Такі особи, не­залежно від умисного характеру дій, не є співучасниками цього злочину, то­му що він є необережним, а співучасть в таких злочинах не може мати місця.

19. На практиці інколи виникає питання про відповідальність хворих водіїв, які через це не забезпечили безпеки руху. Це питання повинне вирішуватись на загальних підставах. Якщо водій знає про наявність у ньо­го певної хвороби, яка може стати причиною тяжких наслідків, то він пови­нен нести відповідальність за цією статтею на загальних підставах.

Так, під час керування автобусом у водія стався епілептичний припадок, в ре­зультаті якого він знепритомнів, що призвело до загибелі трьох осіб. Суд не пого­дився з твердженням захисника, що водій не може бути притягнутий до криміна­льної відповідальності, оскільки був під час транспортної пригоди в стані неосуд­ності і не міг відвернути суспільне небезпечних наслідків. Було встановлено, що водій знав про наявність у нього хвороби, яка може викликати непритомність під час руху транспортного засобу і він не зможе відвернути настання тяжких наслідків, тому був притягнений до кримінальної відповідальності. (Бюлетень Вер­ховного Суду СРСР. — 1971. — № 4. — С. 6). Проте відповідальність не настає у випадках, коли водій не знає про наявність у нього такої хвороби, яка під час ру­ху транспортного засобу може викликати непритомність і він не зможе відвернути настання тяжких наслідків. У таких випадках відсутня вина водія, який не перед­бачав можливості настання суспільне небезпечних наслідків, не повинен був і не міг їх передбачити.

20. Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту інколи поєднане із вчиненням інших посягань, що має кваліфікуватися за су­купністю злочинів.

Так, водій вантажної машини М. із помсти вирішив позбавити життя працівни­ка міліції К., який помітив, що водій спрямував на нього автомобіль, і почав утіка­ти, перебігаючи з однієї сторони вулиці на іншу. На перехресті автомобіль наздо­гнав потерпілого і спричинив йому смертельні ушкодження. Одночасно була ство­рена аварійна ситуація на перехресті. Для того щоб уникнути зіткнення, водій зустрічної автомашини різко загальмував і повернув вліво, внаслідок чого були спричинені тяжкі наслідки. Водія М. було притягнуто до кримінальної відповідаль­ності за умисне вбивство і порушення правил безпеки руху та експлуатації транс­порту.

21. Практика свідчить, що при порушенні правил безпеки руху та експлу­атації транспорту водій часто залишає місце події і не надає допомоги осо­бам, які перебувають у небезпечному для життя стані. Внаслідок цього ство­рюється загроза настання смерті або інших тяжких наслідків. У багатьох ви­падках надання допомоги травмованим особам відвертає настання смерті, зменшує тяжкість наслідків.

22. Залишення в небезпеці в таких випадках повинне інкримінуватися в вину водію автомобіля, який причетний до аварії. Якщо транспортна подія сталася внаслідок порушення правил безпеки руху і експлуатації транспор­ту, то відповідальність настає і за злочин, передбачений ст. 286 КК. Якщо порушення правил не було, то відповідальність настає лише за ст. 135 КК.

23. За сукупністю злочинів, передбачених статтями 286 і 289 КК, потрібно кваліфікувати діяння особи, яка незаконно заволоділа транспорт­ним засобом і при управлінні ним допустила порушення правил безпеки до­рожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило потерпілому зазначені у ст. 286 КК наслідки.

Автоправо. Автопомощь. Автодружба

Nav view search

Комментарии к статье 286 УК Украины

Одним из распространенных вопросов является ответственность за ДТП с пострадавшими или погибшими. В связи с этим публикую комментарии к ст. 286 Уголовного Кодекса Украины

Статья 286. Нарушение правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта лицами, управляющими транспортными средствами.

1. Нарушение правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта лицом, управляющим транспортным средством, причинившее потерпевшему средней тяжести телесное повреждение, —

наказывается штрафом до ста не облагаемых налогом минимумов доходов граждан исправительными работами на срок до двух лет, или арестом на срок до шести месяцев, или ограничением свободы на срок до трёх лет, с лишением права управлять транспортными средствами на срок до трёх лет или без такового.

2. Те же деяния, если они повлекли смерть потерпевшего или причинили тяжкое телесное повреждение,-

наказываются лишением свободы на срок от трёх до восьми лет с лишением права управлять транспортными средствами на срок до трёх или без такового.

3. Деяния, предусмотренные частью первой настоящей статьи, если они повлекли гибель нескольких лиц,-

наказываются лишением свободы на срок от семи до двенадцати лет с лишением права управлять транспортными средствами на срок до трёх лет с лишение права управлять транспортными средствами на срок до трёх лет.

Примечание. Под транспортными средствами в настоящей статье и статьях 287, 289 и 290 следует понимать все виды автомобилей, тракторы и другие самоходные машины, трамваи и троллейбусы, а также мотоциклы и другие транспортные средства.

1. Объектом преступления является безопасность дорожного движения, здоровье и жизнь граждан.

Деяние признаётся преступным только при нарушение правил управления и эксплуатации транспортными средствами. Под транспортными средствами понимаются все виды автомобилей, тракторов и иных самоходных машин, трамваи и троллейбусы, а также мотоциклы и другие механические транспортные средства. Правила дорожного движения определяют механическое транспортное средство как транспортное средство, приводимое в движение двигателем, кроме велосипедов с подвесным двигателем и мопедов с рабочим объёмом двигателя мене 50 кубических сантиметров. Этим термином охватываются также и трамваи, троллейбусы, тракторы, мотоколяски и другие самоходные машины и механизмы.

Под другими самоходными машинами понимаются любые дорожные строительные, сельскохозяйственные и другие специальные машины ( экскаватор, грейдер, автокран, автопогрузики и др.)

2. Объективная сторона преступления предполагает нарушение правил безопасности движения и эксплуатации транспорта, наступления вредных последствий, причинную связь между нарушениями и наступившими вредными последствиями.

Для наличия комментируемого состава преступления необходимо установить, что наступившие вредные последствия в причинной связи с нарушением правил безопасности движения и эксплуатации транспорта. Отсутствие такой связи исключает ответственность нарушителя по ст. 286 УК.

Нарушение правил безопасности движения может выразиться в превышении скорости, управлении машиной в состоянии опьянения, нарушения правил проезда перекрестков, неправильном обгоне, проезде на запрещенный знак, неправильном маневрировании и т.п.

Нарушение правил эксплуатации – это эксплуатация технически неисправных средств, нарушение правил перевозки пассажиров, превышение тоннажа и габаритов перевозимых грузов и т. п.

Для привлечения лица к ответственности следует установить, что им нарушены правила дорожного движения (Правила дорожного движения. Утверждены Кабинетом Министров Украины от 31.12.93 г.), нарушения иных правил предосторожности, например, при производстве ремонта автомобилей, тракторов электротранспорта и иных самоходных машин, не влечет ответственности по ст.286 УК. Подобные нарушения направлены не на безопасность движения транспорта, а на другие объекты: жизнь, здоровье человека, безопасные условия труда и т. п.

Ответственность по части 1ст. 286 УК наступает за действия, повлёкшие средней тяжести телесные повреждения (см. комментарий к ст. 122 УК).

Часть 2 ст. 286 УК предусматривает ответственность за нарушение правил безопасности движения и эксплуатации транспорта, повлёкшее смерть потерпевшего или причинение ему тяжкого телесного повреждения.

О понятии «тяжкие телесные повреждения» см. комментарий к ст. 121 УК.

Часть 3 ст. 286 предусматривает ответственность за действия, предусмотренные в .1 ст. 286УК, повлёкшие гибель двух или более лиц.

Действия виновного, повлёкшие одновременно последствия, предусмотренные разными частями ст. 286УК, требуют квалификации по той части, которая предусматривает наиболее тяжкие поступившие последствия.

Если каждое из нарушений имело самостоятельный характер, и не было связано между собой субъективной стороной, а также местом или временем совершения, то они требуют в каждом конкретном случае квалификации по совокупности преступлений.

Нарушение потерпевшим (водителем, пешеходом, пассажиром или другим участником дорожного движения) Правил дорожного движения или его иное неправомерное поведение не является основанием для освобождения водителя от уголовной ответственности при наличии в его действиях состава преступления. Такие обстоятельства могут быть учтены судом как смягчающие ответственность.

Данное преступление признаётся оконченным с момента наступления последствий, указанных в диспозиции.

Не имеют значения обстоятельства, связанные с отсутствием у лица права на управление транспортным средством или лишением такого права в административном или судебном порядке, является ли оно работником транспорта или нет. Не имеет также значения, является ли такое лицо собственником ли арендатором транспортного средства, управляет им по доверенности или самовольно угнало его.

За нарушение правил безопасности движения во время практической езды на учебной автомашине с двойным управлением ответственность несет инструктор, а не обучаемое лицо, если он не предпринял своевременные меры к предотвращению общественно опасных последствий.

3. Субъективная сторона преступления характеризуется неосторожной формой вины, которая находит своё выражение в характере отношения виновного к последствиям. Само же действие или бездействие при нарушении правил безопасности движения или эксплуатации транспорта могут быть умышленными, так и совершенными по неосторожности

4. Субъект преступления – лицо, достигшее к моменту совершения преступления 16 лет.

Водитель, который после совершения данного преступления умышленно оставил потерпевшего в опасности для жизни положении, несет ответственность по совокупности преступлений (соответствующей части ст.286 УК и ст.135 УК).

Если в действиях водителя отсутствует состав преступления, предусмотренный ст. 286 УК, но жизнь потерпевшего была поставлена под угрозу вследствие дорожно-транспортного происшествия, совершенного водителем, то заведомое оставление потерпевшего без помощи при иных необходимых признаках влечет ответственность по ст.135УК.

Если будет установлено, что виновный создал общественно опасный характер своих действий или бездействий, предвидел их общественно опасные последствия и желал их наступления или сознательно допускал их наступление, то его действия следует квалифицировать по статьям УК, предусматривающим ответственность за преступление против жизни и здоровья граждан (например, ст.123 УК) или против авторитета органов государственной власти (например, ст.345 УК).

ДТП: від причини до наслідків

№7 (1253) 13.02—19.02.2016

Кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом, виключається. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 5 листопада 2015 р. №5-218кс15, текст якої публікує «Законі і Бізнес».

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

5 листопада 2015 року м.Київ №5-218кс15

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Кузьменко О.Т.,

суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.05.2015 щодо Особи 2,

УСТАНОВИЛА:

Вироком Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014 Особу 2, Інформація 1, судимості не має, засуджено за ч.1 ст.286 Кримінального кодексу на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст.75 КК Особу 2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов’язки, передбачені пп.2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 5.11.2014 вказаний вирок змінив у частині вирішення цивільного позову.

Ухвалою ВСС від 26.05.2015 вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції змінено, виключено з них рішення про призначення Особі 2 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік.

Особу 2 визнано винуватим у тому, що він 3.04.2013 об 11:30 на перехресті вул. Арсентьєва та вул. Короленка у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, керуючи автомобілем «Дача Логан», реєстраційний №1, на порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху негайно не вжив заходів щодо зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого здійснив зіткнення з мопедом «Мустанг» з робочим об’ємом двигуна 49,9 см 3 , під керуванням Особи 3, який, знаходячись на цьому ж перехресті, спочатку зупинив мопед, а потім відновив свій рух та виїхав на проїжджу частину вул. Арсентьєва, виконуючи маневр повороту ліворуч. В результаті дорожньо-транспортної пригоди Особа 3 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритого перелому нижньої третини малогомілкової кістки, внутрішньої щиколотки і заднього краю лівої великогомілкової кістки.

У заяві, поданій в порядку гл.33 Кримінального процесуального кодексу до Верховного Суду, заступник Генерального прокурора порушує питання про перегляд вказаних судових рішень з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.1 ст.445 КПК. А саме, у заяві йдеться про те, що підставами для перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові ВС.

Вказує, що касаційний суд неоднаково застосував норму, викладену в ч.1 ст.286 КК, при встановленні причинного зв’язку між діями Особи 2 та наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому Особі 3, оскільки безпідставно залишив поза увагою неналежну оцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, згідно із якими потерпілий Особа 3 також допустив порушення вимог правил дорожнього руху. Прокурор уважає, що саме дії Особи 3 перебувають у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками.

На підтвердження своїх доводів заявник долучає копію ухвали ВСС від 29.03.2012 щодо Особи 2 та Особи 3, якою суд касаційної інстанції скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо Особи 2, а кримінальну справу закрив за відсутністю в її діях складу злочину. Вважаючи наведене рішення прикладом для порівняння, прокурор стверджує, що за подібних фактичних обставин встановлено інший причинно-наслідковий зв’язок, в результаті чого винуватцем дорожньо-транспортної пригоди визнано лише Особу 3.

Крім того, неналежне встановлення причинно-наслідкового зв’язку у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю двох водіїв транспортних засобів прокурор уважає підставою для перегляду оскаржуваних рішень у зв’язку із невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові ВС від 20.11.2014 щодо Особи 4, в якому визнав, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Заступник Генерального прокурора просить судові рішення щодо Особи 2 скасувати, а провадження закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав заяву, перевіривши матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, Судова палата у кримінальних справах ВС дійшла висновку про таке.

Зміст заяви заступника Генерального прокурора стосується неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо правовідносин у сфері злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, пов’язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху, за участю двох учасників руху, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові ВС щодо застосування норми права, передбаченої ст.286 КК. У ній, зокрема, йдеться про те, що в оспорюваних судових рішеннях суди всіх інстанцій безпідставно визнали, що дії саме Особи 2, а не потерпілого Особи 3, знаходяться у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, під час перегляду ВС зазначеного кримінального провадження предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов’язкового елементу об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК, — причинного зв’язку між допущеними обома учасниками дорожнього руху порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень).

Це питання уже висвітлювалося Верховним Судом при перегляді судових рішень. Зокрема, у постанові ВС від 20.11.2014 у справі Особи 4 зазначено, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст.286 КК, потребує встановлення причинного зв’язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з’ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку (справа №5-18кс14).

На таку особливість у правозастосуванні орієнтує і Пленум ВС у постанові «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14. У п.7 цієї постанови роз’яснено, що у випадках, коли передбачені ст.286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також, чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Як убачається з вироку, суд констатував у діях водія Особи 2 порушення вимог п.12.3 ПДР, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу під його керуванням та мопедом під керуванням водія Особи 3, визнавши, що саме вони перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками.

Водночас у мотивувальній частині цього судового рішення зазначено, що водій Особа 3, рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя, перед яким встановлений дорожній знак 2.1, повинен був дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до перехрестя по головній дорозі, а перед відновленням руху впевнитись, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, тобто Особа 3 повинен був діяти відповідно до вимог пп.10.1, 16.11. та д.з. 2.1 ПДР. Останній мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Дача Логан» шляхом виконання в робочому режимі зазначених вимог ПДР, тому його дії з технічного погляду також перебувають у причинному зв’язку із дорожньо-транспортною подією.

Про порушення Особою 3 ПДР зазначив у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. Спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неврахування судом першої інстанції протиправних дій потерпілого, апеляційний суд зазначив, що саме невідповідність дій Особи 3, який не виконав вимоги пп.10.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1 ПДР та мав змогу запобігти зіткненню шляхом виконання зазначених норм, враховано у вироку при визначенні розміру моральної шкоди (що суперечить змісту вироку).

Суд касаційної інстанції, мотивуючи в ухвалі можливість незастосування до засудженого додаткового покарання, також послався на те, що в діях потерпілого теж убачається порушення ПДР.

Проте юридичної оцінки дій Особи 3 суд у вироку не дав. Зміст усіх судових рішень свідчить, що при встановленні фактичних обставин справи визнано винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та його наслідках саме Особи 2, а опосередкована згадка про дії Особи 3 під час дорожньо-транспортної пригоди не є їх юридичною оцінкою судом й висновком про міру і ступінь відповідальності потерпілого.

Суд не з’ясував, хто з водіїв — Особа 2 чи Особа 3 — і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі — і аварійну ситуацію, хоча, як правило, в причинному зв’язку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того водія, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення. Визнавши, що небезпека для водія Особи 2 виникла з моменту відновлення руху мопедом, а не з моменту перетинання ним головної дороги, суд послався на дані судової автотехнічної експертизи та пояснення у судовому засіданні судового експерта Особи 5, які не містять обгрунтувань такого висновку.

Не враховано судом і положень п.1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці правила. Отже, Особа 2, наближаючись по головній дорозі до перехрестя, маючи перевагу у його перетинанні, був вправі розраховувати, що водій мопеда, який рухався по другорядній дорозі, виконає вимоги ПДР і дасть дорогу автомобілю.

Не дивлячись на такі недоліки у з’ясуванні ступеня відповідальності учасників дорожньо-транспортної події, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів нижчих інстанцій про те, що саме дії Особи 2 перебувають з правового погляду у причинному зв’язку з наслідками, і залишив поза увагою той факт, що і дії Особи 3, пов’язані з порушенням ПДР, також перебувають у причинному зв’язку з наслідками.

Водночас у справі, ухвала від 29.03.2012 у якій надана для порівняння, судом касаційної інстанції питання винуватості двох учасників дорожньої події вирішено по-іншому.

Зокрема, за вироком суду Особа 3, керуючи автомобілем, який рухався по другорядній дорозі, і наближаючись до перехрестя із головною об’їзною дорогою, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність і всупереч вимогам дорожніх знаків 2.1, 2.2. та пп.12.3, 16.11 ПДР не надав дорогу автомобілю під керуванням Особи 2 та не почав своєчасно вживати заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, виїхав на перехрестя, на яке в цей час виїхав Особа 2, котрий, рухаючись зі швидкістю, вищою за допустиму, незважаючи на попередження дорожнього знаку 3.29 про ступінчате зниження швидкості, всупереч вимогам п.12.9 «б» ПДР, швидкість не зменшив, і, неправильно оцінивши дорожню обстановку та проявивши неуважність, на порушення вимог пп.2.3 «б», 12.1, 12.3 цих же правил, перешкоду для руху, яку міг об’єктивно виявити, своєчасно не виявив та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, що призвело до зіткнення керованих ними транспортних засобів та спричинення пасажирам обох автомобілів тяжких тілесних ушкоджень.

Суд дійшов висновку, що обидва водії невиконанням зазначених вимог ПДР порушили правила безпеки руху і дії кожного з них перебувають у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події, та визнав їх винними за ч.2 ст.286 КК.

Розглядаючи справу у касаційному порядку, судова колегія у кримінальних справах ВСС встановила, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія Особи 3, який перед виїздом з другорядної дороги на головну не дотримався вимог дорожніх знаків 2.1, 2.2 та пп.12.3. 16.11 ПДР і не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі. Всупереч дорожнім знакам «Дати дорогу», «Проїзд без зупинки заборонено» не зупинився перед виїздом на головну дорогу і не переконався у відсутності небезпеки для руху та не надав дороги автомобілю під керуванням Особи 2, який наближався по головній дорозі і мав перевагу в русі, чим створив аварійну ситуацію.

Спростовуючи висновки суду про винуватість Особи 2 у тому, що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем, яким керував Особа 3, колегія суддів зазначила в ухвалі, що водій Особа 2 не зобов’язаний був враховувати можливість грубого порушення ПДР іншим водієм; він не передбачав, не зобов’язаний був і не мав можливості передбачити, що автомобіль, яким керував Особа 3, не дасть дорогу, не зупиниться перед виїздом на головну дорогу на вимогу знаків і не пропустить його автомобіль. Відповідно до п.1.4 ПДР водій Особа 2 вправі був розраховувати, що водій Особа 3 перед виїздом з другорядної дороги на головну зупиниться і надасть йому можливість проїхати перехрестя. Тому в причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали, перебувають лише дії водія Особи 3.

За таких обставин касаційний суд судові рішення щодо Особи 2 скасував та закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину.

Попри те що у судових рішеннях у двох кримінальних справах фактичні обставини суспільно небезпечного діяння за об’єктом посягання — безпека руху, об’єктивною стороною — кількістю учасників дорожнього руху (два водії), місцем та обставинами вчинення правопорушення (перехрестя основної та другорядної доріг, ігнорування водієм, який виїжджав з другорядної дороги на головну, дорожнього знаку, який зобов’язував його дати дорогу транспорту, що рухався по головній дорозі, дані про наявність причинного зв’язку між діями обох водіїв і наслідками), невідповідністю дій обох водіїв вимогам ПДР, є подібними, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну і ту саму норму права, передбачену законом про кримінальну відповідальність, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Крім того, як правильно зазначається у заяві прокурора, оспорюване рішення касаційної інстанції не відповідає і висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові ВС від 20.11.2014 щодо Особи 4, у якій зазначено, що у разі, коли дорожньо-транспортна пригода сталася за участі двох водіїв транспортних засобів, для правильного застосування норми про кримінальну відповідальність особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Всупереч такій правовій позиції ВС суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що судами нижчих інстанцій не оцінено наявні в матеріалах провадження дані про порушення Особою 3 вимог ПДР, які перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками, не досліджено їх характер, не з’ясовано, чи міг це передбачити Особа 2 і прорахувати дії потерпілого.

За таких обставин постановлені щодо Особи 2 судові рішення не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Однак, оскільки ВС, як і суд касаційної інстанції, не вправі визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, досліджувати та переоцінювати докази, він у даному випадку позбавлений можливості постановити остаточне рішення, як про це просить прокурор у заяві, з огляду на що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити частково.

Вирок Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.11.2014 та ухвалу ВСС від 26.05.2015 щодо Особи 2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.4 ч.1 ст.445 КПК.